Наступного дня, коли ми з Сашком ще спали, Микола Олексійович разом з Бхабані Сагаром подався у Майсур, щоб в архіві тамтешнього університету розшукати карту маршруту експедиції Сошенка, складену Крішаном Прасадом. Далі планувалося здійснити разом з індійськими вченими археологічну експедицію в Долину Крилатого Коня і з допомогою вертольота розшукати Храм Неба. Словом, треба було повторити маршрут експедиції Аркадія Олександровича.
Близько десятої години, після сніданку й короткої прогулянки пальмовою алеєю, що вела з готелю до Центру супутників, доктор Сінгх продовжив учорашню розмову в своєму кабінеті.
У приміщенні було прохолодно: кондиціонери працювали на повну потужність. Проте і мене, і Сашка кинуло в жар, як тільки ми, зручно вмостившись у низьких м’яких кріслах, отримали несподівану дозу приголомшливої інформації.
Доктор Сінгх вручив кожному з нас по десятку надвеликих інтегральних схем з партії, відправленої на початку року з нашого інституту, та по три фотографії, на яких з різним ступенем збільшення була відображена внутрішня кристалічна структура НВІСів. Знайома, але разом з тим шокуюча картина: НВІСи, як і в наших перших дослідах із скарабеєм, були модернізовані!
— Що накажете робити? — розвів руками Рамеш. — Запуск ракети намічено на початок жовтня. Монтаж суперкомп’ютера майже завершений, однак при черговому тестуванні його блоків виявилися зміпи режимів функціонування. Мало місце порушення структурної організації.НВІСів.
— Але ж не в гірший бік! — вигукнув Сашко.
— Так, але чи маємо ми право ризикувати мільярдами рупій і карбованців — відпразляти ракету в далекий космос, не уявляючи собі при цьому процесів, які відбуваються в суперкомп’ютері? Вони постійно зависають над полЬ гоном і ніби підглядають за тим, чим займаються наладчики всередині ракети. Більше того — незрозумілим чином проникають у зореліт, хоч їх ніхто не бачить. Зафіксовано лише підвищення температури на десять-п’ятнадцять градусів, поки вони там знаходяться.
— Хто — вони? — в один голос вигукнули ми, вражені почутим.
Рамеш у відповідь мовчки розклав на довжелезному столі кілька десятків кольорових фотографій різного формату.
Ми поприкипали очима до цих фантастичних картин. На фоні гігантської сріблястої сигари в різноманітних положеннях зависли світні кулі. Переважали жовті, зелені й сині.
— Іноді вони набувають червонястого забарвлення, — зауважив доктор Сінгх, незворушно спостерігаючи за нами.
— Ви пробували вжити якихось заходів? — запитав Сашко.
— Поки що ні. Невідомо, з чим маємо справу.
— А вам не здається, що до цього причетні наші кристали-реліквії? Може, вони генерують якісь поля? — висловив я припущення.
— Ми вже думали про це.
— І?..
— Поінформували академіка Деркача.
— Гордон Маккензі в курсі справи?
Сінгх простягнув мені свіжий номер «Хіндустан таймс», ткнувши пальцем у невеличку замітку на другій сторінці. У ній писалось:
«Не повернувся на базу літак ДС-6 топографічної служби приватної авіакомпанії «Пума». На його борту, крім пілота, було троє англійців — два представники координаційного центру по вивченню археофізичної проблеми професор Гордон Маккензі, його асистент Томас Брефф і журналіст Френк Голлент. Поки що пошуки зниклого літака результатів не дали. Вивчення району, звідки востаннє пілот вів переговори з базою в Хублі, нічого не прояснило».
— Це скидається на авантюру, — кинув я газету на стіл. — До речі, прізвище журналіста звідкись мені знайоме.
— Кореспондент Британської радіомовної корпорації, який вів репортаж з аукціону «Сотбі», — нагадав Рамеш. — Тепер акредитований у Делі. Я зустрічався з ним колись у лабораторії Маккензі. Добрячий лис і пройда. Так-от, ця трійця викинула вчора фортель, зміст якого годі збагнути. Ще добре, що нам досі вдається тримати у таємниці появу цих куль навколо зорельота.
— Не такий вже і простак Маккензі, — подав голос Ткачук. — Мені здається, що, довідавшись про метаморфози НВІСів, компанія вирішила на цьому заробити.