Якби раніше хтось сказав мені, що існує подібний феномен, я б нізащо не повірив. Справа в тому, що при найменшій обробці такий монокристал повинен неодмінно розлетітися!..[27] Тут щось не так. Або я чогось не розумів, або це «щось» і справді мало місце. В такому разі саме фізика і повинна встановити причини існування феномена.
Поклавши жука на стіл, я вголос висловив своє припущення. Ткачук схвально кивнув своєю сократівською головою і глибокодумно мовив:
— Ця химера ще завдасть нам клопоту.
В подібних ситуаціях Сашко у своїх модерних окулярах «дальтон» скидався на пугача, котрий знає про оточуючий світ достеменно все, однак з якихось причин мовчить.
…А потім було знайомство зі Скіфією. Ми довідалися про подробиці минулорічної експедиції, очолюваної Миколою Олексійовичем. Переважно це була інформація, котра свого часу не потрапила на сторінки спеціальних і науково-популярних часописів.
Розповідати професор Бандура умів по-юнацьки захоплююче. Професія шукача забутих істин несподівано відкрилася однією з дорогоцінних граней, що висвітлюють шлях у минуле, готуючи до зустрічі з майбутнім. Вміння образно описувати події давнини, поетично говорити про, здавалось би, звичайні речі, творити на очах захоплених слухачів історію — усіма цими якостями професор Бандура володів уповні. Окрім всього, він мав дар актора, і це ще більше заворожувало.
В нашій уяві оживали вдягнені у шкіряні строї довговолосі сини безкрайніх степів — легендарні скіфи. Поставали сміливі до відчайдушності воїни, грізні вершники на баских конях, до тупоту яких зі страхом прислухалися в далекому Вавілоні та Ассірії. Ще б пак, прості кочові племена примусили відступити майже сімсоттисячне військо перського царя Дарія.
Ми довідалися про легендарну столицю Скіфії — місто Гелон, яке постало на основі союзу скіфських племен гелонів та будинів і про яке згадував «батько історії» Геродот у своєму знаменитому описі Скіфії. Завдяки майстерності оповідача ми на якийсь час немовби перенеслися у велелюдне місто, що лежало на перехресті важливих торговельних, шляхів між центральною частиною Східної Європи і морськими портами північного Причорномор’я.
Зодчі Гелона нічим не поступалися знаменитим афінським будівничим, а багато в чому перевершували їх своїми дерев’яними спорудами. Принаймні так розповіла Геродотові людина, котрій вдалося побувати у цьому місті серед предковічних лісів.
І ось археологічна експедиція професора Бандури, що проводила розкопки в місцевості неподалік Гелона, натрапила на цілком незаймане поховання знатного скіфа.
Удача випала несподівано. Того дня тривали пошуки залишків першого оборонного валу, щоб точніше визначити межі міста. Бульдозер і скрепер шар за шаром знімали грунт, а слідом просувалися археологи. І ось оголилася ділянка площею близько восьми квадратних метрів, яку, схоже, колись валькували — змащували глиною в суміші з половою.
Припущення про те, що вдалося натрапити на замасковане поховання, незабаром підтвердилось. Відсутність традиційного кургану була зрозумілою: родичі та близькі померлого побоювалися грабіжників. Незважаючи на те, що скіфи з великою шанобою ставилися до небіжчиків, святотатство — річ, здавалося б, несумісна з вірою в потойбічне життя — було поширене у ті часи.
У всьому блиску й багатстві відкрилися археологам скарби могили. Поховальна камера була заповнена вщерть дорогоцінними речами, які покійник узяв з собою в далеку путь. Золоті головні убори, бронзові казани, срібні й золоті ритони — роги для пиття, амфори, чорнолаковий давньогрецький посуд, коштовно оздоблена зброя, військовий обладунок. Саме там була знайдена і срібна чаша-фіала, яку ми мали змогу бачити. Одне слово, могили раніше ніхто не торкався.
Припускали, що ця могила — останнє пристановище легендарного Атея — скіфського царя, котрий у середині четвертого століття до нашої ери згуртував Скіфію в єдину державу. В 339 році до нашої ери військо, очолюване дев’яностолітнім Атеєм, зазнало жорстокої поразки від армії Філіппа Македонського. Скіфський цар, який брав участь у битві, загинув. Приблизний вік могили і дата загибелі Атея співпадали. Кістяк небіжчика, поза всяким сумнівом, належав людині похилого віку. Одягнений був у захисний панцир, шолом, шкіряні штани, на яких кріпилися тонкі бронзові пластинки; до бойового пояса був причеплений меч-акінак і дерев’яний сагайдак.
На шиї похованого висів філігранної роботи кришталевий жук на срібному ланцюжку.
Більшість спеціалістів вважала, що стародавня єгипетська реліквія — священний жук-скарабей[28] — служила небіжчикові талісманом. Проте довести це виявилося не простою справою: досі в археологічній практиці чогось подібного не зустрічалося.
27
28
Скарабей —