Демокріт поштиво вклонився. Хоч як нетерпеливилось довідатися про полишений людьми храм, став розповідати:
— Менхерес щось замислив. Довго умовляв мене розлучитися із священним жуком, а коли почув тверду відмову, відверто погрожував. Що може за цим критися?
— Я здогадувався, що він рано чи пізно довідається про твій талісман. У цього песиголовця скрізь є вивідувачі. Мені слід було раніше прилучити тебе до таємниці скарабея. Саме з його допомогою прислужник погибельного божества прагне напнути на плечі левину шкуру верховного жерця Мемфіса, а то й Чорної Землі. Але на перешкоді його честолюбним замірам стали головний жрець храму бога Тота і мимовільно — надто допитливий чужинець. Менхерес давно уже твердить перському наміснику про небезпечність знань Велемудрого, які я охороняю, для самого Ксеркса.
— Яке безглуздя! — не втримався Демокріт. — Але звідки ниций жрець, цей шолудивий шакал, довідався про подарунок мідійського мага?
— Прислужники Собека справно виконують настанови хранителя погибельного божества, — скрушно похитав головою Сехемхет.
— Учителю, — еллін запитально подивився на старого, — забачивши кам’яного скарабея, що підпирає вхід до храму творця світу, прочитавши давні написи на високих щоглах і стінах обителі Пта, я подумав, що жук може послужити ключем до розгадки якоїсь таємниці…
— Чуття не зрадило тебе, — зупинив юнака жрець. — З давніх-давен у цьому храмі разом із творцем світу владарював священний скарабей. Збігали роки. Одні фараони змінювали інших, війни завершувались нетривкими перемир’ями. Вмирали одні покоління людей і народжувалися нові, і тільки великий храм бога Пта продовжував гордо височіти серед безкрайнього океану пустелі. Для вузького кола посвячених, чиї руки були чисті, а слова мудрі, творилися великі містерії. Лише достойним були відкриті таємниці предків. Понад триста верховних жерців, змінюючи один одного, передавали з покоління в покоління древні знання. Але прийшли вороги на береги Великого Хапі. Камбіз,[48] якого в Персії називали Камбуджією, син перського царя Кіра,[49] подолавши останнє вогнище опору єгиптян — Мемфіс і захопивши у полон фараона Псамметіха III разом із сім’єю і почтом, оголосив себе володарем Верхнього і Нижнього Єгипту. Швидкою перемогою над єгиптянами він завдячував насамперед зраді жерців і знаті, а особливо Уджагорресенту — командувачу єгипетським флотом, який відкрив побережжя для фінікійських кораблів. Отож Камбіз став фараоном, а Уджагорресент — другом і управителем палацу.[50] Перський цар заходився розширювати свої володіння. Але коли він був у поході в Ефіопії, Чорною Землею прокотилась чутка, що Камбіз загинув у битві з непокірним народом. У Єгипті спалахнуло повстання. Навіть фараон Псамметіх ІІІ, що жив у Мемфісі як почесний в’язень, взяв у ньому участь. Довідавшись про заворушення, Камбіз швидко повернув назад і взявся впокорювати повсталих. Жорстокості його не було меж. Нечуваний жах охопив Єгипет. Завойовники не щадили нікого й нічого. Були знищені десятки величних храмів. Саме Камбіз зрівняв з землю Геліополь, місто науки і культури, яке для Єгипту важило незрівнянно більше, ніж будь-яке інше місто країни. Тоді ж був зруйнований і цей храм Пта, загинула вся бібліотека. Лише дещо з цієї скарбниці знань вдалося врятувати… Невдовзі з храму зникла одна із Зоряних Реліквій — кришталевий скарабей. Мовили, що то справа рук Уджагорресента, котрий надумав зробити перському царю дарунок. Однак він не прислужився завойовнику. Упокоривши повсталий люд, Камбіз запідозрив свого молодшого брата Бардію у зазіханнях на трон і відіслав його на батьківщину, де того отруїли за наказом царя. Невдовзі Камбіз отримав тривожну звістку, що вдома править якийсь Бардія. Сповнений злоби, цар поспішив до Персії, щоб розправитися з самозванцем. Але дорогою за таємничих обставин раптово помер. Казали, буцімто поранився мечем. Довідавшись про смерть володаря, Уджагорресент вирішив повернути назад необачно зроблений дарунок. Розумів, що йому вже набути другом і управителем палацу, а якби скарабея вдалося вернути у храм, то мав би надію принаймні залишитися верховним жерцем Мемфіса. Та коли Уджагорресент зажадав священного жука назад, охоронці Камбіза швидко зметикували, що козел відпущення сам іде до рук…
— А куди ж подівся скарабей? — не втерпів Демокріт.
— Ходили чутки, що жук оселився в покоях мага Гаумати — так звали лже-Бардію. Гаумата звільнив неімущих од податей і військової служби строком на три роки, чим зажив серед простолюду великої шани. Та знатні вдалися до змови і вбили Гаумату. Новим володарем Персії став син колишнього царського намісника Дарій І.
49
Кір II Великий (Старший) —