— Мабуть, відчуваючи небезпеку, Гаумата передав скарабея котромусь із мідійський магів, що були при дворі. Таким чином священний жук опинився у Гамількара, першого мого вчителя, — уголос розмірковував еллін.
— Можливо… — Сехемхет рушив до жертовника.
Підійшов до чорного обсидіанового куба, що сягав грудей, і лівою рукою натис на верхнє ребро ретельно обробленої брили. Жертовник повернувся довкола невидимої осі, відкриваючи потаємний хід у підземелля…
Розділ IV
РЕТРОСПЕКЦІЯ ТРЕТЯ:
СЛУГА ВЕЛЕМУДРОГО (продовження)
Розум так само близький до істини, як многокутник до кола…
Кімната, в якій опинився Демокріт, мала кроків десять завдовжки і п’ять завширшки. На полицях з міцного казімійського дуба лежали численні згортки папірусів у дерев’яних і шкіряних футлярах. Відблиски полум’я шести смолоскипів, вставлених у кам’яні лунки, робили кімнату таємничою.
За ебеновим столом, схилившись над папірусом — благословенним даром Великого Хапі, сидів Мертатон і старанно виводив ієрогліфи. Ліворуч уеба лежали чисті згортки; праворуч стояв каламар з обсидіану, наповнений червоною фарбою. Тут же був пучечок стеблин лотоса з розщепленими кінцями — знаряддя для писання.
— Менхерес, певно, чимось настрахав лякливого Псіура, бо завжди ретельний скріб сьогодні не закінчив переписувати старовинного папіруса. Я звелів Мертатону довершити роботу, — почув Демокріт голос учителя. — Чи доводилось тобі чути стародавню легенду Чорної Землі про таємничі письмена, які Велемудрий Тот залишив людям?
— Так, — стримано відповів Демокріт.
— У легенді мовиться, що за давніх часів напередодні велетенського водопілля мудрець Тот залишив людям таємничі письмена, приховані від очей смертних серед хвиль Хапі, поблизу міста Коптоса. Той, хто їх прочитає, зможе побачити, як сонцесяйний Ра здійснює свій шлях по небу, як зароджується у вишині кружало нічного світила, побачить зорі в їх істинному образі, дізнається про багато чого цікавого я дивовижного. Отож не дивно, що з бігом часу мудрецеві Тоту стали поклонятися як богові. Коли Мертатон закінчить переписувати священні письмена, ти зможеш ознайомитися з ними. Прочитавши їх, збагатишся новими званнями, відкриєш для себе незнаний світ прийдешнього. Ми надто мало знаємо про сиві знання минулого.
— Невже мені відкриється істина? — прошепотів Демокріт.
— Не зовсім, — поблажливо всміхнувся Сехемхет. — Хоч як би далеко не сягнули наші знання і досвід, вони постійно залишатимуться маленькими острівцями у безкрайньому Океані Невідомого, Шлях до Великої Істини дуже нелегкий, сповнений небезпек; на ньому трапляються і злети, і падіння. Ось ти запитуєш: як пізнати логіку світобудови та сутність існування людини? Складне питання. Лише власний досвід, знання можуть прислужитися тобі… Між людським організмом та космосом, — як ви, елліни, називаєте навколишній світ — певним чином організоване і впорядковане ціле, — існує аналогія…
— Ти хочеш сказати, що людина — це малий світ і що вона мовби розчиняється у космосі?
— Саме так, — не приховуючи свого здивування, підтвердив несподіваний здогад учня Сехемхет. — Радий почути від тебе думки, які збігаються з моїми.
— Я вже давно роздумую над тим, що являють собою люди і навколишні тіла, проте лише зараз твої слова допомогли мені зібратися з думками. Я переконаний у тому, що ми вкупі з тілами, які нас оточують, становимо малий світ — мікрокосм, котрий є зменшеним відображенням макрокосму, природи. Людина немов розчиняється в космосі. І ще одне: будова мікрокосму і макрокосму тотожна.
— Продовжуй, продовжуй, — заохотив молодого елліна його старий учитель.
— Думається мені, що світів, подібних до нашого, існує безліч. Усі вони народжуються і вмирають по черзі…
— Чудесна думка, Демокріте! — схвально вигукнув Сехемхет.
— Приємно чути від тебе похвалу, учителю, але мені ще далеко не все зрозуміло…
— Які ж сумніви долають тебе?
— Я не можу відшукати відповіді на питання: що таке людина? що становить міру її самої? — На мить зупинившись, Демокріт додав: — Я більше схиляюся до розуму, хоча він далеко не завжди є свідченням людяності і доброчесності. Серед ницих і підлих є чимало розумних, але ж свою здатність мислити тверезо вони обертають у зло, жорстокість, підступ…