Із свідчень Роя Скоджінга, біфітера:[1]
«Це не був куб. Щось середнє між кулею і багатогранником. Воно зависло над баштою Святого Томаса і світило яскраво-зеленим кольором. В діаметрі мало близько чотирьох футів. Усі ми — 42 біфітери Тауеру не знали, яких заходів ужити, оскільки ніхто для подібного випадку не був проінструктований належним чином. Серед туристів і тих, хто прийшов на торги, почалася штовханина. Могла виникнути паніка: не дуже приємно, коли у тебе над головою висить казна-що. Я віддав наказ стежити за порядком і потихеньку випроваджувати публіку за ворота. Люди базікали про НЛО, пришельців і тому подібне. Подумалося, що це була якась відволікаюча акція гангстерів, які полювали за коштовностями британської корони. Я вже хотів було поділитися своїми міркуваннями з лейтенантом Джонсом із Скотланд-Ярду, та несподівано до цієї світної кулі приєдналися ще дві, тільки трохи менші. Біг-Бен почав відлічувати десяту ранку. Я мимоволі рахував удари годинника. На восьмому всі три невідомі предмети піднялися вище і зникли в хмарах».
З розповіді головного експерта аукціонної фірми «Сотбі» Аллана Роджерса:
«Наші експерти прийшли до висновку, що чаша належить до епохи раннього середньовіччя. Відомий фахівець у галузі археології сер Дональд Кембер переконаний, що вона виготовлена в період занепаду Римської імперії. Щоправда, сама історія появи унікальної чаші досить незвична. За деякими відомостями, вона знаходилася серед коштовностей, котрі разом із золотим запасом українського гетьмана Павла Полуботка були покладені в один із банків Ост-Індської компанії, після ліквідації якої в 1875 році опинились у королівській казні».
З коментаря професора Мітчела Уолкера, біофізика:
«Коли напередодні аукціону до нас звернулися за консультацією співробітники фірми «Сотбі», я відразу відчув, що річ ця призначена далеко не для прозаїчних потреб. Насамперед вражали пропорції, яких дотримувались невідомі майстри. Це був класичний приклад так званого «золотого перерізу», коли всі пропорції предмета, в даному випадку чаші, підібрані таким чином, що впливають на біоритми людського мозку. Я давно працюю в цьому напрямі і можу з цілковитою відповідальністю твердити, що подібна ідеальність пропорцій породжує в людському мозку бета-хвилю,[2] яка відповідає за емоційний настрій людини.
Смисл цієї чудової пропорції, з якою доводиться зустрічатися при вивченні архітектурних ансамблів античності, на диво простий. Якщо розділити будь-який відрізок таким чином, щоб довжина його відносилась до більшої частини так, як більша до меншої, — в результаті отримаємо так званий «золотий переріз». Правда, мене насторожило, що матеріал, з якого виготовлена чаша, не піддається аналізові, це щось середнє між кварцом і склом. У всякому разі, моїх знань з фізики вистачало, аби сказати представникам «Сотбі», що виготовити подібну чашу навіть у наш час навряд чи можливо. Тут порушено всі закони кристалографії, в силу чого Чаша Святого Грааля, як встигли охрестити цю річ, не повинна існувати взагалі, або… або ми чогось не знаємо чи не розуміємо. Приголомшувала філігранна огранка, виконана з дивовижною прецизійністю… Словом, я порекомендував звернутися до спеціалістів, зокрема оптиків, припускаючи, що й оптичні властивості цього антикварного предмета повинні бути досить цікавими».
З інтерв’ю, взятого кореспондентом газети «Таймс» у віце-президента і наукового керівника корпорації «Джейсон-електронік» доктора Френтона Чіппендейла:
«Так, до нас зверталась фірма «Сотбі». Ми прийшли до висновку: річ варта того, щоб нею зайнятись».
З матеріалів прес-конференції, організованої Скотланд-Ярдом наступного дня після зникнення Чаші Святого Грааля:
Кореспондент газети «Індієн таймс»: «Це правда, що був виведений з ладу зв’язок між Тауером і штаб-квартирою лондонської поліції?»
Шеф Скотланд-Ярду: «З невідомих причин близько дев’яти хвилин було заблоковане надходження інформації в наш центральний комп’ютер. Якраз у той момент, коли це сталося. Нічого певного з цього приводу сказати не можу».
Із рвідчень Джорджа Бейнарда, сержанта:
«Це було моє останнє чергування в центрі стратегічного командування. Через тиждень закінчувався строк мого контракту. Чому я не продовжив його? Прийшов до висновку, що робота оператора далекого спостереження надто нервова і відповідальна. Краще вже бути цивільним пацюком, ніж нажити нервовий розлад. Можливо, я видамся декому не зовсім скромним, але спеціаліст з мене непоганий. Це можуть підтвердити лейтенант Сондерс і капітан Хартфіш. Запевняю, вони скажуть: на сержанта Бейнарда можна покластися. Це не так важливо? Дивно, мені сказали, щоб я розповідав усе в подробицях. Кажете, слід починати з головного? Дивлячись, що вважати головним… За інструкцією я найперше перевірив функціонування шести модулів і трьох операційних систем. Після цього увімкнув у порядку черговості тумблери запуску. Спалахнули оранжевим світлом індикатори кругового спостереження — апаратура функціонувала нормально. Доповів лейтенанту Сондерсу про готовність до роботи. У відповідь почув «о’кей!». З командного пункту вказали сектор, у якому я повинен працювати. Рівно о десятій за Грінвічем я приступив до патрулювання. Вірніше, хотів приступити, але екран несподівано засвітився блакитним світлом, а на розгортці індикатора цілей з’явилися три зелені позначки невідомого походження. Нічого подібного в моїй п’ятнадцятирічній практиці не траплялось; я тут же доповів своєму безпосередньому начальникові. Той у свою чергу сповістив капітана Хартфіша, який висловив припущення, що у мене не всі дома. І лише коли я втретє повторив, що на екрані щось негаразд, до мене примчав лейтенант Сондерс. Він насамперед примусив мене дихнути: чи не хильнув я. Відтак глянув на екран і, пересвідчившись, що моя інформація достовірна, кинувся до телефону, аби повідомити полковника Роджерса. Тут екран знову став оранжевим. У секторі А-В92 виднілися звичні позначки від учбових цілей».
2
Бета-хвиля (бета-ритм) —