Гліб сів на парапет фонтана й, поклавши поруч із собою непотрібний тепер згорток з їжею, байдуже опустив долоню в по-осінньому темну воду, дивлячись, як бульбашки повітря обмальовують сріблястим контуром його руку.
— Гей ти, гей, — раптом почув він приглушений оклик.
Кущі розсунулися, і в них з’явилася Марика.
— А я думав, що ти пішла, — зрадів Гліб.
Коли вона побачила його непідроблену радість, куточки її губ здригнулися й несміливо піднялися, готові ось-ось знову опуститися в настороженій похмурій гримасці. Гліб посміхнувся, і обличчя маленької циганки повільно, як розпукується квітка, теж розцвіло широкою посмішкою. Вони стояли й сміялися без усякої причини, просто тому, що вони були дітьми, тому, що іноді хочеться забути про незлагоди, і ще тому, що вони зустрілися: босонога обірванка — дочка циганського барона — та всіма обожнюваний принц, якому не судилося вирости.
— Твоє ім’я як? — запитала дівчинка.
— Гліб.
— Гліб, — вона повільно, ніби куштуючи на смак, повторила його ім’я: — Гарне ім’я, добре, ніби хліб.
— Ой, я ж приніс тобі поїсти, — похопився хлопчик. — Тільки спочатку треба змазати подряпину. Піди вмийся.
Він дістав зі згортка баночку з маззю, яку потай запозичив у лікаря. Марика здивовано уп’ялася на хлопчика.
— Ти осліп? Я вже вмилася.
Вона продемонструвала брудні патьоки на щоках.
Гліб мовчки похитав головою і підвів її до фонтана.
— Мийся як слід. Баронесі не пристало ходити замурзаною. І ще я приніс тобі ось це, — він простяг їй кістяний гребінь з тонким золотим орнаментом на руків’ї.
— Це мені?!
Річ була недешевою. Що як його мати почне шукати гребінь? Дівчинка похитала головою, відсовуючи подарунок.
— Віднеси його своїй матері, а то скажуть, що я украла. Вони завжди так говорять. Дочка циганського барона ніколи не стане злодійкою, — вона обурено тупнула босою ногою, немов ставлячи крапку під своїм твердженням.
— Не бійся, ніхто не звинуватить тебе. Це мій гребінь, так що ніхто не помітить, що він зник.
Секунду повагавшись, дівчинка вихопила гребінь з рук хлопчика й, поцілувавши, пригорнула до грудей, ніби хтось збирався відняти її перший у житті подарунок.
Гліб стояв проти сонця. Його пишне волосся, наче німб, золотим ореолом сяяло навколо голови. На мить Мариці здалося, що він не хлопчик, а янгол, який зійшов на землю. І він такий же добрий. Він подарував їй гребінь.
Циганка рішуче підійшла до фонтана й цього разу від душі терла руки й обличчя, умиваючись, ніби перед Великоднем. Від холодної води її щоки розчервонілися. Рум’янець надав смаглявій шкірі ніжного відтінку. Умита й розчесана, вона змінилася. Величезні блискучі очі й багата копиця волосся робили її справжньою красунею.
На лавці біля фонтана Марика почувала себе не у своїй тарілці. Вона знала, що в приватних володіннях циган не люблять. Цей незвичайний хлопчик був дуже добрий до — неї, і вона зовсім не хотіла, щоб йому через неї дісталося від господарів. Пововтузившись, вона сказала:
— Тебе насварять, якщо побачать зі мною.
— Заспокойся, ніхто мене не насварить, — сказав Гліб і для більшої переконливості додав: — Якщо хочеш знати, мій дід був бакалійником, а мамі в хрещені взяв жебрачку, яка постукалася до хати за милостинею.
Гліб вирішив не уточнювати, що потім жебрачка виявилася феєю, адже дід теж про це дізнався лише значно пізніше хрестин.
— Виходить, твій дід такий же ненормальний, як ти, — широко посміхнулося дівча.
Вони влаштувалися в більш затишному місці. Марика з такою цікавістю діставала з пакета булочки, шинку, сир і яблука, ніби це були різдвяні подарунки. Принесена Глібом їжа була для неї справжнім бенкетом. Вона почала з апетитом уплітати бутерброди, але побачивши, що хлопчик не розділяє з нею трапезу, припинила жувати:
— Чому не їси?
— Не хочу.
— Брешеш. Як можна не хотіти їсти?
— Я недавно обідав. Це для тебе.
— Отже, усе, що не з’їм, я можу взяти собі?
— Звичайно.
Марика оцінюючи подивилася на їжу, зітхнула і серйозно промовила:
— Ні, з’їм, навіть якщо трісну. Інакше все одно віднімуть.