Найчастіше причиною формування мікропеніса є порушення гормонального балансу, через що тестостерон як слід не діє: або його продукування недостатнє, або рецептори, які необхідні для досягнення нормального ефекту, не утворюються чи мають дефекти. Мікропеніс може проявлятися як окремий розлад, а може бути пов’язаний із різними синдромами.
Рішення про лікування ухвалюють, зважаючи на причини, однак здебільшого воно передбачає гормональні добавки в різних формах, у результаті чого можна досягти розміру пеніса, що буде функціональним – як з погляду отримання сексуального задоволення, так і в плані продовження роду. Якщо лікування розпочати в дорослому віці, зазвичай доводиться вдаватися до хірургії з імплантацією протезу пеніса, щоб досягти певного розміру.
Позаяк в історичній перспективі пеніс був ознакою сили, влади та маскулінності або їх відсутності як такої, зовсім не дивно, що «обладунки» відомих чоловіків нерідко ставали предметом посиленого інтересу та спекуляцій. Тоді як одні пеніси ставали популярними через знаменитість їхніх власників, в інших випадках саме пеніси робили чоловіків відомими широкій громадськості.
Наявність у чоловіка найдовшого у світі пеніса забезпечує йому місце в щойно згаданій групі. Конкуренція часом бувала жорсткою. З 1999 р. найбільший пеніс зареєстрований за американцем Джоною Фелконом. Його гордість має розмір аж 34,3 см у твердому стані та 24 см у спокійному. 2015 року у Фелкона з’явився конкурент в особі мексиканця Роберто Есквівела Кабрери, який стверджував, що його принади сягають аж 48 сантиметрів. Згодом з’ясувалося, що більшу частину цієї довжини становила крайня плоть, а сам пеніс сягав завдовжки «лише» 18 см. Тож Джона Фелкон досі є гордим володарем титулу «Чоловік із найдовшим у світі пенісом».
Навіть американські президенти переймалися тим, що в них між ногами. Скажімо, Ліндон Б. Джонсон нібито був настільки задоволений своїм, як видно, разючим пенісом, що назвав його Джамбо і показував де треба й не треба. Одна історія розповідає про те, як на прес-конференції його запитали про причину присутності США у В’єтнамі. У відповідь він нібито вийняв Джамбо зі штанів і гордо промовив: «Ось чому». Існує також забавний запис розмови Джонсона із його кравцем, у якій президент подає детальні інструкції щодо того, як шити йому штани, щоб вистачало місця для «обладунків». У новіший час найбільшу увагу до свого пеніса привернув президент Білл Клінтон, хоча його прославило насамперед використання, а не розмір.
Пеніси інших видатних чоловіків уславилися вже після смерті їхніх власників. Це, наприклад, стосувалося Наполеона. Поза сумнівом те, що статевий орган французького імператора активно використовувався за життя, однак лише по його смерті він вирушив у справді захопливі мандри.
Коли 5 листопада 1821 р. Наполеон помер, розтин тіла робив його лікар Франческо Антоммарчі під наглядом п’ятьох британських лікарів. Усі були згодні з тим, що причиною смерті імператора став рак шлунку, та сама хвороба, яка забрала життя його батька. Добрий лікар Антоммарчі, однак, був дещо сумнівної моралі, тож за першої ж нагоди відтяв орган, що, як на те пішло, міг би і далі залишатися на місці. Як йому вдалося приховати від п’ятьох інших лікарів те, що він відрізав пеніс Наполеона, не відомо – Антоммарчі був вочевидь винахідливим чоловіком. Окрім лікарів, у приміщенні були присутні ще одинадцятеро осіб, через що його злочин вражає ще більше.
Колишня «гордість» імператора тоді опинилася в руках італійського священника Віньялі, який теж був присутній під час розтину. «Малий Наполеон» перебував у власності родини Віньялі до 1916 р., а тоді був проданий одному лондонському видавничому дому. Через десять років потому його разом із низкою інших спадкових дрібничок Наполеона було продано знову – американському колекціонерові Абрагаму Симону Вульфу Розенбаху за 2000 доларів (майже 250 тисяч норвезьких крон на нинішні гроші). Розенбах виставив пеніс у Музеї французького мистецтва в Нью-Йорку. Після цього була зроблена нова спроба його продати, зокрема 1969 року на аукціоні Christie’s в Лондоні. Ніхто тоді не захотів купити невеликий зсохлий клапоть шкіри, що надихнуло один британський таблоїд на масний заголовок: «Не сьогодні, Жозефіно!»
Пеніс великого імператора вдалося продати лише 1977 року, цього разу американському урологові Джону К. Латтімеру. Він і досі перебуває у власності родини Латтімерів і не доступний для споглядання. Було підтверджено справжність пеніса, однак не можна впевнено стверджувати, що це справді гордість великого французького полководця. Багато що свідчить про те, що час був до нього нещадний. Ті, хто бачив пеніс, як тільки його не описували – і «тонка шнурівка», і «зморщений вугор»…