Смегма виділяється впродовж усього життя, але її кількість доволі незначна до досягнення періоду статевого дозрівання. Тому молоді хлопці нерідко нервують, побачивши білу речовину під крайньою плоттю, через побоювання, що це може бути якась хвороба.
Крайня плоть – добрий приклад того, що не розмір є визначальним. Ця маленька складка шкіри стала призвідницею палких дискусій. Причина того, що всі стали на голову, в тому, що в низці релігій і суспільств крайню плоть традиційно видаляють невдовзі після народження.
Обрізання називають найстарішим у світі хірургічним утручанням – цій процедурі, за деякими підрахунками, 15 тисяч років. Перші картини обрізання знаходимо в гробницях Давнього Єгипту, де ця практика, імовірно, була дуже поширена.
Обґрунтування практики відтинання маленької шапчини пеніса відрізнялися в різних суспільствах. Хтось це робив, беручи до уваги ідею про чистоту, інші – щоб зганьбити переможеного ворога.
Незалежно від історичних передумов, це традиція, яка живе і процвітає. Приблизно третина чоловіків світу обрізані нині, як і колись, хоч і з різних причин. Найбільш відомим є, мабуть, погляд на крайню плоть юдаїзму. Практично всі єврейські хлопчики відбувають обряд обрізання на восьмий день після народження. Релігійні передумови обрізання знаходимо в гебрайській Біблії «Танаху». У Першій книзі Мойсея, в розділі 17-му, Авраам укладає з Богом союз, на знак ушанування якого Авраама та його нащадків вирішено обрізати.
Обрізання широко практикується і в мусульман. Традиція бере початок у тому самому розділі «Танаху». В ісламі правила, щоправда, трохи м’якші й усунення крайньої плоті пов’язане все ж з ідеєю чистоти, як і в самій релігії. Сама процедура в «Корані» спеціально не згадується. В ісламі немає також чітких правил щодо того, коли слід робити обрізання, але зазвичай це відбувається до виповнення хлопцям п’ятнадцяти років.
В інших спільнотах обрізання практикується теж винятково з міркувань чистоти. Донедавна шестеро з десятьох американських хлопчиків виписували з пологових будинків без крайньої плоті. Ці показники дещо знизилися в останні роки.
Суперечки навколо цього незначного хірургічного втручання з багатими традиціями пов’язані насамперед із тим, що його практикують стосовно дітей. Організм змінюють у безповоротний спосіб, при цьому дитина не має сили голосу. На думку багатьох, це суперечить медичним та етичним принципам. У багатьох країнах було виставлено вимоги про заборону виконання цієї процедури щодо неповнолітніх осіб. З іншого боку маємо тих, для кого право на обрізання є втіленням важливої складової принципу свободи віросповідання. Ці дебати можуть точитися на інших аренах, та не в цій книжці, утім на одну річ варто поглянути пильніше. Ідеться про чисто медичний бік обрізання. Обидві сторони використовують аргументи, що ґрунтуються на цьому. Противники ритуального обрізання погрожують можливими ускладненнями для здоров’я, тоді як його прихильники наводять різні переваги цієї процедури.
Усування крайньої плоті має окремі позитивні сторони. Низка досліджень показала, що ризик інфікування ВІЛ в обрізаних чоловіків знижується. Те саме стосується окремих венеричних хвороб. Захворюваність на рак пеніса також дещо нижча серед обрізаних. Однак ця форма раку трапляється настільки рідко, що важко робити якісь висновки.
Поза тим, позитивні сторони слід зважувати разом із небажаними ефектами. Хоча це незначне хірургічне втручання лише зрідка дає серйозні ускладнення, вони все ж трапляються. Ще не так давно, 2012 року, хлопчик в Осло помер після проведення процедури обрізання на 13-й день після народження. Подібні випадки описано в усьому світі, але вони трапляються вкрай рідко. Інші рідкісні, однак серйозні ускладнення – зараження крові й гангрена головки пеніса. Менш серйозні, але значно поширеніші – кровотеча та інфекція.
Чистоплотність також часто використовують як аргумент на користь обрізання. Але дотримуватись чистоти під крайньою плоттю не так важко, якщо вона відтягується донизу. Що стосується чоловіків зі щільною крайньою плоттю, то тут зовсім інша ситуація, тоді операція не завадить.