Ерік-Емманюель Шмітт
Зрада Айнштайна
Готель між двох світів
Ні в чому я не впевнений так, як у непевному.
Жульєн Порталь
Маг Раджапур Доктор С.
Президент Дельбек
Лора
Марі
Хлопець у білому (роль без слів) Дівчина в білому (роль без слів)
Обстава весь час однакова.
На початку — дуже дивний звук, подібний до гудіння потужного протягу…
Таке враження, ніби цей вітер надзвичайної сили може підхопити й понести на крилах могутнього подиху будь-що — людей, човни, будинки, дерева…
Завивання гучнішає, надувається, харчить, розбухає аж до неможливого — й раптом за кілька секунд згасає. Одночасно з останнім бурмотінням вітру чути і гуркіт ліфту, що зупиняється.
На сцені спалахує світло.
Перед нами — рецепція у готелі.
Зала вабить око стриманістю, затишком, притлумленим штучним світлом — а ще традиційними кріслами перед низькими столиками; від стійки рецепції — цієї миті за нею нікого немає — уявні пожильці розходяться двома коридорами, які ведуть до кімнат; перший коридор позначено літерою В, другий — літерою Ж.
Лампочка над ліфтом показує, що хтось прибув. Дзенькання. Дверцята відчиняються.
Сторожко роззираючись, із явно збентеженим виразом обличчя Жульєн — ще досить молодий чоловік у світлому плащі — однією рукою чухмарить собі голову, а другою спирається на дверцята ліфта. Потерши чоло, він збирається з силами і поволі виходить. Рухається він досить непевно, ніби щойно зазнав пригоди, яка його спантеличила.
Якусь мить Жульєн роззирається, потім підходить до стійки рецепції. Відразу бозна-звідки з'являється довготелесий служка, що ґречно всміхається.
Жульєн спирається на стійку.
ЖУЛЬЄН: Де я?
Замість відповіді служка повагом простягає Жульє-нові ключ.
ЖУЛЬЄН: Авжеж, ви маєте рацію — мені слід відпочити.
Служка робить знак. Дівчина в білому — така ж вправна й мовчазна, як і він, — наближається до Жуль-єна. Вона мовчить, але Жульєн відповідає їй так, ніби вона до нього звертається.
ЖУЛЬЄН: Звісно, в мене є речі — вони у моєму авто, — проте… (Він нишпорить у кишенях, шукаючи ключі, але не знаходить їх. Тоді сумно зауважує:) Нехай… повернемося по них пізніше…
Служниця бере його за руку й веде до коридору, позначеного літерою В. Проте Жульєн раптом зупиняється й обертається.
ЖУЛЬЄН: Певно, ви мали б занотувати моє ім'я… бо що як хтось мені потелефонує…
Служка показує йому журнал реєстрації пожильців.
ЖУЛЬЄН: О… то ви вже занотували… це добре… (Він явно збентежений.) Авжеж, ви маєте рацію, мені конче слід відпочити…
Служниця дбайливо підтримує Жульєна. Вони зникають у коридорі В.
Тим часом із коридору Ж виходять двоє пожильців. Маг Раджапур, убраний у шовковий халат, озирає передпокій.
МАГ: Казав же я вам, що прибув новенький!
За ним чимчикує Президент Дельбек — черства, трафаретна людина, вдягнена зі стриманістю, властивою персонам, які понад усе цінують респектабельність.
ПРЕЗИДЕНТ: Ні, я нічого такого не чув!
МАГ: Не дивно — ви ж бо глухий, мов стара батарея!
ПРЕЗИДЕНТ (ображено): Даруйте?!
МАГ: Ось бачите! (Обертається до служки.) Рафаїле, до нас прибув хтось новий?
Хлопець усміхається.
МАГ (сприйнявши це як підтвердження): Ага, так я і думав!
ПРЕЗИДЕНТ (здивовано): Ви його кличете Рафаї-лом? А я — Гавриїлом.
МАГ: І що, він вам відповідає?
ПРЕЗИДЕНТ: Аякже!
МАГ: То ми обидва вгадали його ім'я!
ПРЕЗИДЕНТ: Не може бути! (Обертається до стійки рецепції.) Гавриїле, як вас насправді звати: Рафаїлом чи Гавриїлом?
Проте хлопець уже зник, не зронивши ні слова.
МАГ (сідає): Чому б вам не визнати, що ми обидва вгадали?
ПРЕЗИДЕНТ: Бо ви кажете одне, а я — друге.
МАГ: І що з того?
ПРЕЗИДЕНТ: Істина — це або перше, або друге, проте ніяк не перше й друге водночас! Або так, або інак. Або ви маєте рацію і я помиляюсь. Або ж моя правда, а помиляєтесь ви.
МАГ: А ваша істина з моєю ужитись не може?
ПРЕЗИДЕНТ: Звісно, що ні!
МАГ: Ти диви… Достоту заміжня пані: ділити її не можна ні з ким.
ПРЕЗИДЕНТ: Я пані Президентову ніколи ні з ким не ділив!