МАГ: Не питаю, але ж…
МАРІ (Жульєнові): Дайте відповідь на запитання, яке не наважується вам поставити Маг, адже він надто добре вихований. Тож про що ви…
МАГ: Цить!
МАРІ: Коли він… ой, даруйте… то про що? Також про пил?
ЖУЛЬЄН (усміхається): Ні, чому ж, зовсім ні! Злягання із жінками — це те, що я робив найкраще.
МАРІ: Чесно кажучи, робили ви це надто швидко…
МАГ: Знову! Марі!
МАРІ (плескає Жульєна по плечу): На щастя для вас і для бідолашних жінок, ви забувалися… пилом.
ЖУЛЬЄН: Навіть коли прямував вулицею, я не вірив у навколишню дійсність. Бачив, як повз мене проходили пальта, капелюхи, чоботи… Я позбавляв людей плоті, бачив тільки кістяк, вірив, що одного дня все зникне. Усередині мене була рука, що тримала мене, не даючи просунутись уперед, у життя, — і то була рука смерті. Напевно, якби мене хтось переконав, що після життя буде інше життя, — я змінився б…
МАГ: Дивна річ: виходить, насолоджуватися життям вам заважала думка про те, що воно скінчиться?
ЖУЛЬЄН: (мить повагавшись): Авжеж… Саме так.
МАРІ (співчутливо, Жульєнові): Бідося! Як прикро — ти всюди схибив… Отже, ти неправильно уявляв життя, яке бачив, через смерть, якої не бачив?
МАГ (із хитринкою): Потрапивши на світ, тінь відкинула тінь.
МАРІ (знову плескає Жульєна по плечу і завершує думку): Отже, ви бачили чимало, хоч ніде й не побували. Певною мірою ви такий самий телепень, як і я. Хтоз-на, можливо, там, нагорі, є садок — точнісінько як нам розповідали в дитинстві — з квітами і деревами… Мені хотілося б потрапити до саду… зрештою, там мене точно не примусили би прибирати…
ЖУЛЬЄН: Та годі вам! Немає там нічого! Чуєте? Нічого немає! Ми всі добре знаємо, що життя — це кінець.
МАРІ: Та невже? Тоді скажіть на милість, пане Всезнайко, чи входило у ваші плани опинитися тут?
Зважаючи на час, який знадобився вам, аби второпати, що й до чого, ви або забули про це, або добряче клеїли дурня!
Жульєна тимчасово вибито з колії. Заходить, бурмочучи собі щось під ніс, Президент.
ПРЕЗИДЕНТ: Гадаю, Доктор С. прийняв усіх, окрім мене?
МАГ: Любий мій Президенте, з Доктором ще ніхто не бачився, окрім новенького, — так було з кожним із нас. Рівність, пане Президенте, рівність: це слово означає, що до всіх ставляться однаково — тож не бійтеся, ніякої змови проти вас немає.
Президент знизує плечима й сідає.
ПРЕЗИДЕНТ: Я мусив залишити свій номер — їхні теревені просто неможливо стерпіти!
ЖУЛЬЄН: Чиї теревені?
ПРЕЗИДЕНТ: Мадам Президентової та моїх синів.
ЖУЛЬЄН (вкрай здивовано): Як?! Вони тут, із вами?!
МАГ (роз'яснює Жульєнові): Коли пожильці повертаються до своїх палат, то можуть чути, про що розмовляють унизу, в лікарні, коло їхніх ліжок. Достатньо затулити вуха руками — і можна почути все!
МАРІ: Вам пощастило — поруч уся ваша родина!
ПРЕЗИДЕНТ: Сумніваюся! Краще б я не чув того, що змушений чути!
МАРІ: А про що вони розмовляють?
ПРЕЗИДЕНТ (так, ніби це очевидно): Про гроші! Про що ж іще? Хочуть усе продати!
МАРІ: Ви залишили їм майно?
ПРЕЗИДЕНТ (ображено): Звісна річ! За кого ви мене маєте?!
МАРІ (сміється): А я — не багатша за цвинтар!
МАГ (також сміється): І я!
МАРІ: Проїла все!
МАГ: А я все пропив! (Заходиться сміхом.) Мене аж сіпало, як бачив повний гаманець, — миттю все витрачав. (Дивиться на Президента.) Ніколи не мав схильності до багатства — у мене кігті не такі гострі.
ПРЕЗИДЕНТ (із люттю): І все ж ви були шахраєм! А шахраї зазвичай збагачуються!
МАГ (усміхнено): Ну, про це вам точно відомо краще, ніж мені.
ПРЕЗИДЕНТ (ображено): Даруйте?!
МАГ: Президенте Дельбек, я маю звичку читати газети. І не забув про гучний скандал — фальшиві рахунки Дельбека…
ПРЕЗИДЕНТ: Це маячня!
МАГ: Не забув і про дивні контракти Дельбека…
ПРЕЗИДЕНТ: Плітки! Це все політика! Я не дозволю якомусь циркачеві вичитувати мене!
МАГ: У моєму випадку фах «шахрай» вибито на вхідних дверях — це покликання, чесна і бездоганна професія. Хіба я можу казати людям правду? «Ні, пані, у картах я вашого майбуття не бачу. Проте, зважаючи на пику, з якою ви всюди тиняєтеся, та лють, що з нею звертаєтеся до будь-якої живої істоти, я майже впевнений — кохання вам ніколи не зустріти». Клієнти платять мені, але за що? За насолоду. За те, що, виходячи з мого салону, вони ще відчувають наснагу жити, пле-кати надії — принаймні цього й наступного вечорів. Я чесна людина, месьє. І якщо час від часу передчуваю щось — скажімо, чую запах смерті свого клієнта, — то не кажу нічого, анічогісінько! Я — саме сумління. А ви, пане Президенте, вдаєте респектабельність, аби проводити свої оборудки та збагачуватися за рахунок інших.