ПРЕЗИДЕНТ: Краще повернуся до номера. Ліпше вже слухати, як два сина-вайла ділять мої потом нажиті статки.
Виходить.
ЖУЛЬЄН: А він президент чого?
МАГ: Він від народження президент. Ще в дитячому садку носив блейзер, темну краватку й окуляри, мав цнотливу зачіску з рівненьким проділом і всім нагадував: «Я — президент!» Бачите — спрацювало!
Заходять Доктор С. і двоє помічників.
Марі хапає Доктора за лікоть.
МАРІ (благає): Докторе С., будь ласка, скажіть, як у мене справи?
ДОКТОР С.: Скажу щойно знатиму, мадам Мартен. А поки що ваш стан… стабільний. (Перетинає сцену і заходить до протилежного коридору.) Вибачте.
МАРІ: Стабільний… (Падає в крісло.) Отже, я не рухаюсь — лежу, нашпигована рурками і… всілякими мигалками… підсмажуюся поволі, намагаючись не вилазити із халепи.
Маг легенько поплескує її по плечу.
МАГ: Кріпіться! Погляньте на мене: уже шість місяців, як я тут!
МАРІ (щиро): Чесно — я і шести місяців не протрималась би. Мене відімкнули б. (Ніби вибачаючись перед Магом за сказане.) Немає сенсу так довго чекати. Мені міркувати небезпечно. Руки мусять бути зайняті — тоді й мозок працює. Якщо ж немає чого робити, то мені лячно.
Жульєн підходить і сідає поруч.
ЖУЛЬЄН (ніжно): А чому?
МАРІ: Не знаю… Почуваюся винною. «Чи маю я право на отаке неробство?» Це запитання постійно крутиться в голові!
ЖУЛЬЄН: Отже, ви себе зовсім не любите.
МАРІ: А ви знайомі з кимось, хто любить себе?
Перш ніж дати відповідь, Жульєн і Маг уважно обмірковують її.
ЖУЛЬЄН: Ні.
МАГ: Ні.
ЖУЛЬЄН (трохи помовчавши): Я впевнений, що донькам ви дарували багато своєї любові.
МАРІ: Звісна річ — це ж так природно! Я й більше дала б, якби комусь моя любов була потрібна! (Після паузи.) Це теж моя характерна риса: до маленьких я добріша, ніж до дорослих. Рожеві грудочки з кумед-ними ротиками та кругленькими оченятами, які так і зжирають вас закоханими поглядами, — о, для них у мене завжди знайдеться кілька слів! Я знаю, як потішити їх, куди поцілувати, як попестити… А коли пе-реді мною доросла людина — я ціпенію. Вже нічого не знаю. Гадаю, скоро вони зрозуміють…
ЖУЛЬЄН: Що зрозуміють?
МАРІ: Що я недостатньо цікава.
Вона змахує хустинкою сльозу. Маг і Жульєн з повагою спостерігають за її горем.
ЖУЛЬЄН (лагідно): І хто ж вам сказав, що ви нецікава?
МАРІ: Не знаю… Ніхто… Але й протилежного ніхто не казав — отаке… Саме цього мені дуже бракує — ввічливості. Не жалували мене компліментами…
Повертається Президент, тримаючи телефонний записник.
ПРЕЗИДЕНТ: Ні, ні, ні… Я повинен це зупинити! Вони хочуть продати — усе продати!
ЖУЛЬЄН: Ну то й що?
ПРЕЗИДЕНТ: Зараз не можна продавати! Не той момент. Ринок на найнижчій позначці. Біржа потерпає від кризи. Через них я втрачу гроші! Мушу потелефонувати до банку! (Тисне на кнопку дзвоника на стійці рецепції.) Я вимагаю, щоби Доктор С. поговорив зі мною! Чуєте? Вимагаю!
ЖУЛЬЄН (до Марі): Отаких вишуканих думок вам бракує?
Марі прискає зі сміху.
ПРЕЗИДЕНТ (і далі тисне на кнопку): Я не дозволю цим придуркуватим претензійним снобам розтринькати мій капітал тільки тому, що в них тече моя кров! До речі, чи можу я бути впевненим у тому, що вони і справді мої сини?
МАГ: Вони що, направду такі дурні?
ПРЕЗИДЕНТ: Ще й які!
МАГ: Отже, вони — ваші сини!
ПРЕЗИДЕНТ (ображено): Що, даруйте?!
Задихаючись від люті і не в змозі знайтися з відповіддю, Президент продовжує тиснути на кнопку дзвінка.
Виходить Доктор С. із двома помічниками. Вона перетинає кімнату, не звертаючи увагу на пожильців.
ПРЕЗИДЕНТ: О, Докторе С.! (Вона проходить повз нього.) А я вам щойно дзвонив!
ДОКТОР С. (не обертаючись): Мені не дзвонять, месьє.
ПРЕЗИДЕНТ: Але я вимагаю…
ДОКТОР С. (безапеляційно): Ви нічого не можете вимагати! Я поспілкуюся з вами тоді, коли прийде ваш час!
Президент ошелешено замовкає. Доктор С. виходить.
Пожильці тішаться, що Президента поставили на місце.