Жульєн, раптом відчувши тривогу, починає гарячково шукати вихід.
ЖУЛЬЄН: Мені тут не всидіти!..
Доктор С. підводить голову — на табло спалахує інша лампочка. Доктор обертається до своїх помічників.
ДОКТОР С.: Хтось новенький.
МАГ: О, новенький! Чудово!
ДОКТОР С. (до помічників): Зоставайтесь тут. Піду по досьє.
Вона виходить.
Жульєн, здивований таким поворотом, зупиняється і прикипає поглядом до ліфта.
Маг і Президент умощуються в кріслах, ніби в театрі. Вони чекають.
Знову чути жахливе гудіння вітру — достоту як перед появою Жульєна. Звук гучнішає. Коли терпіти вже несила, він починає поволі стихати. Дзеньк! Дверцята відчиняються.
У кабінці ліфта — мила юна білявка. Вона всміхається, зовсім не здивована. Її з'ява подібна до виходу Венери Боттічеллі з перламутрових хвиль.
Жульєн явно причарований.
Білявка легким кроком виходить із ліфта. Обдаровує пожильців і персонал усмішкою.
ЛОРА: Добридень!
Маг підводиться, зустрічаючи її.
МАГ: Доброго здоров'я! Не бійтеся.
ЛОРА (вибухає сміхом): Чого б це я мала боятися?
МАГ: Я вам усіх представлю. Жульєн…
Лора з цікавістю роздивляється Жульєна. А він навмисне відводить погляд, ніби хоче позбутися чар.
МАГ: Президент… (Удає, ніби забув.) Президент…
ПРЕЗИДЕНТ: Дельбек!
МАГ (удає, що недочув): Як ви сказали?
ПРЕЗИДЕНТ (вигукує): Дельбек!
МАГ: І я — маг Раджапур.
ЛОРА: Дуже рада тут бути!
Пожильці не приховують подиву.
ПРЕЗИДЕНТ: А куди ви, пані, потрапили — на вашу думку?
ЛОРА (гмикнувши): Уже хоча б те, що я можу нормально ступати — без судом, без болю, без сторонньої допомоги — багато про що мені каже. До того ж, я нарешті позбавилася трубок, зондів і катетерів… (Робить танцювальне па.) О, як мені кортить танцювати!
МАГ (решті пожильців): Бідолашне дитя — боюся, вона думає, що померла.
Заходить Доктор С. — вона усміхається, побачивши Лору.
ДОКТОР С.: Мої вітання, Лоро!
ЛОРА: Привіт, Докторе С.
Усі пожильці приголомшені. Жульєн робить крок до Доктора С.
ЖУЛЬЄН: Ви… знайомі?!
ДОКТОР С.: Лора тут уже бувала.
ЛОРА: Майже двічі! Першого разу, коли знепритомніла, я залишила своє тіло й попливла якимось крученим коридором. Я була легка — така легка! І піднімалася вгору, по спіралі, ніби підхоплена вітром, — до світла, яке бачила дуже погано. Однак повернулася вниз я швидше, ніж устигла дістатися сліпучо-сяйного майданчика…
ДОКТОР С.: Авжеж, це просто була глибока непритомність.
ЛОРА: А вдруге я провела тут цілих три дні! Цього ж разу…
ДОКТОР С.: Побачимо.
Жульєна аж розпирає від цікавості.
ЖУЛЬЄН: Ви тяжко хворієте?
ЛОРА (дуже просто): Здоров'я — далеко не найкраще, чим я можу похвалитися.
Перезираються. Жульєн знову відвертається.
ДОКТОР С.: Лоро, краще ходімо до вашої кімнати.
ЛОРА: О ні! Тільки не це!
ДОКТОР С.: Мушу сказати вам щось дуже конфіденційне.
ЛОРА: Моє здоров'я давно вже не є чимось конфіденційним. З дитинства я звикла, що про це говорять, збирають консиліуми навколо мого ліжка чи крісла, друкують про мій стан статті — цим опікуються всі. Напевно, саме тому здоров'ям я цікавлюсь найменше і згадую про нього нечасто.
ДОКТОР С. (наполягає): Лоро, ходімо до вашої кімнати.
ЛОРА (лагідно, але твердо): Ні. Що такого нового ви мені скажете? Що моє серце майже не б'ється? Що воно ось-ось зупиниться, якщо не знайдеться орган для пересадки? Я все це знаю. Знаю, що залежу від волі випадку, що хтось конче має негайно померти, аби я поцупила в нього серце… Авжеж, я все це знаю.
ДОКТОР С. (з усмішкою): А ви не змінилися.
ЛОРА: Чому я маю бути серйозною, коли говорять про стан мого здоров'я? Це було би просто нестерпно! Хай буде як буде!
ДОКТОР С.: До зустрічі, моя люба Лоро.
ПРЕЗИДЕНТ (підводиться): Докторе, чи не могли б ви…
ДОКТОР С.: Ні.
Виходить разом із помічниками.
МАГ: Рівність, друже мій, рівність.
ПРЕЗИДЕНТ: Мене ще ніколи так не принижували!
ЛОРА (обертається до Жульєна): Що вам подобається в житті?
ЖУЛЬЄН (заскочений зненацька): Та… не знаю… А вам?
ЛОРА: Така відповідь розчаровує.
ЖУЛЬЄН (знову зачиняється у собі): Що ж, я всіх розчаровую…