Він відходить у дальній куток. Лора обертається до Мага і Президента.
ЛОРА: А чим ви займалися до моєї появи?
МАГ: Як завжди… переповідали брудні плітки одне про одного, кусалися, тренуючи зуби…
ЛОРА: О, цікаво! Продовжимо?
МАГ: Ми ще недостатньо добре вас знаємо, аби пліткувати про вас.
ЛОРА: Знаєте, є в мене одна ідея…
МАГ: Кажіть!
ЛОРА: Певно, це вас збентежить…
МАГ: Кажіть уже!
ЛОРА: Ну, гаразд. Мені кортить, аби хтось із вас до мене позалицявся.
ПРЕЗИДЕНТ: Яка дурня!
ЛОРА: Що, не хочете? Це ж задля сміху… Бачте, через стан мого здоров'я хлопці зі мною завжди були нерішучі… А тут… все не по-справжньому… і ненадовго… хіба важко вдати?
ЖУЛЬЄН: Удати що?
ЛОРА: Я, скажімо, вдаю, що нормальна, — дивіться, я можу рухатись, крутитися, танцювати! А ви (Магові), ви (Президентові) чи ви (Жульєнові) могли б удати, ніби зі мною фліртуєте. О, благаю, скажіть, що згодні!
ПРЕЗИДЕНТ: Ні!
ЛОРА: Ну ж бо! Буде так смішно!
МАГ: Гаразд. Умовили. Я до вас трішечки позалицяюсь.
ЛОРА: Трішечки?
МАГ: Так, зовсім мало.
Лора сідає, задоволена.
Маг підходить до Жульєна і швиденько впівголоса каже йому.
МАГ: Краще зробіть це ви. Я переконаний, що ваше «трішечки» сподобалося б їй значно більше, аніж моє.
ЖУЛЬЄН: На мене не розраховуйте.
МАГ: На вас розраховує вона!
ЖУЛЬЄН: А я не хочу!
МАГ: Але чому?! Не вмієте?
ЖУЛЬЄН: Усі ці слова я знаю напам'ять, я тисячі разів вивергав їх із себе — і мене вже нудить від цього передчуття.
МАГ: Зробіть їй приємне, будь ласка.
ЖУЛЬЄН: Але навіщо?
МАГ: Отже, коли залицяєтесь до когось, аби втішити себе, слова знаходяться; а коли треба подарувати втіху комусь — вас ніби вітром здуває!
Жульєн німує, знову внутрішньо відгородившись від усіх.
Маг підходить до Лори й сідає поруч із нею.
МАГ: Скажіть, дитя моє, з чого мені починати — з зірок, місяця, квітів і тварин? Чи переходити безпосередньо до вас?
ЛОРА: Безпосередньо до мене.
МАГ: Гаразд.
Він прокашлюється, міркує, що б таке сказати, — але не знаходить слів. Збентежений іще раз прокашлюєть-ся. Маг вочевидь прагне виголосити ліричну промову — але не добирає слів. Тож він раз у раз перекладає ногу на ногу.
Президент глузливо спостерігає за Магом. Жульєн просто знизує плечима.
Маг утретє робить спробу, проте натхнення і цього разу залишає його.
ЛОРА (робить висновок): Мімікою її, треба сказати, ви передаєте майстерно!
МАГ (із подивом): Передаю… Що саме?
ЛОРА: Ніяковість.
Маг кидає на Президента і Жульєна погляд переможця.
Підбадьорений Лорою, він укотре намагається пробелькотіти якийсь комплімент, проте лише мовчить, відваливши щелепу. Лора ж йому тепло дякує.
ЛОРА: О, це чудово!
МАГ (ніяковіючи): Але я не прикидаюся…
ЛОРА (тоном справжньої цінительки): Що ви, це ж просто геніально!
МАГ (тихо наполягає): Я не прикидаюся…
ЛОРА: Та я від цього втрачаю голову! Знаєте, зі мною це вперше.
Маг ізнову переможно поглядає на двох інших чолові-ків-пожильців — вони ж лише знизують плечима.
ЛОРА: Ну ж бо, ще!
Маг досить незграбно знаходиться на жахливу банальність.
МАГ: Ви така гарна, мадемуазель.
ЛОРА: О, месьє, ви теж — такий гарний!
Президент і Жульєн заходяться сміхом, явно зловтішаються.
Маг розлючено обертається до них.
МАГ: Не маєте до чого себе прикласти, га? Знайдіть собі інше місце!
Лора намагається заспокоїти його і ніжно бере за руку.
ЛОРА: І це ви теж майстерно вдаєте.
МАГ: Що саме?
ЛОРА: Дурість. Коли людина закохана, конче чинить якісь дурниці.
Маг іще раз із виглядом переможця позирає на по-жильців-чоловіків. Заходить Доктор С.
ДОКТОР С.: Лоро! Панове, залиште нас, будь ласка, удвох.
ЛОРА: І мови бути не може! Маг щойно попросив моєї руки! Еге ж, месьє Маже?
ДОКТОР С.: Лоро, справа дуже серйозна.
ЛОРА: Але в мене теж справа серйозна! (Раптом стає дуже сумною.) Принаймні мені дуже хотілося б…
ДОКТОР С.: Я маю поговорити з Жульєном.
Жульєн здригається від страху. Решта шанобливо віддаляються.
Лора швидко крокує до коридору Ж. Проходячи повз Жульєна, вона не втримується — і звертається до нього.