Выбрать главу

ЛОРА: Ви правильно зробили, що відмовилися. Там, на землі, я неодмінно у вас закохалася б.

І, не даючи йому часу на відповідь, Лора виходить услід за Магом.

ДОКТОР С.: Жульєне, вас щойно завезли до операційної. Лікарі знайшли численні внутрішні ушкодження.

ЖУЛЬЄН: Я видужаю?

ДОКТОР С.: Принаймні вони зроблять для цього все. (Трохи помовчавши.) Ви переживаєте дуже важливу мить.

ЖУЛЬЄН: Навіщо ви це мені кажете?

ДОКТОР С.: Бо не хочу від вас щось приховувати.

Збирається йти.

ЖУЛЬЄН: Як?! Це все?

ДОКТОР С.: Хіба мало?

Виходить, залишивши Жульєна самого, зануреного в болісний смуток.

У просвіті коридору з'являється Лора. Вона не відводить погляду від Жульєна, ніби читає його думки. Потім лагідно, без кокетства звертається до нього.

ЛОРА: Не бійтесь.

ЖУЛЬЄН (агресивно): Хотів би я на вас подивитись у такому становищі!

ЛОРА: Але я саме в такому становищі.

ЖУЛЬЄН (раптом збагнувши): Даруйте… (Вимучено всміхається.) Немає нічого банальнішого, ніж думати, буцімто ти унікальний.

ЛОРА: Якби вам довелося подорожувати у валізі, чим би ви хотіли, щоби її було напхано — цвяхами чи шовком?

ЖУЛЬЄН: Ясна річ, шовком.

ЛОРА: У такому разі не бійтесь. Оскільки ви однаково не можете знати, що буде далі, краще віддавати перевагу шовку. Спробуйте заспокоїтися.

ЖУЛЬЄН: Ви хоч трохи здогадуєтеся про те, що коїться там, угорі?

ЛОРА: Я маю надію…

ЖУЛЬЄН (збентежено): Як вам вдається бути такою оптимісткою?

ЛОРА: Бо інакше не можна. Я звикла всюди докладати зусилля — певно, тому, що у м'язах моїх сили немає. Я люблю життя безодмовним коханням — але люблю шалено! Смерть я люблю також.

ЖУЛЬЄН (раптом усвідомивши, що вона його приваблює): Ви, певно, подобаєтесь чоловікам.

ЛОРА: Ні, я їх лякаю. Хіба може серйозний хлопець закохатись у таку, як я? Усі ж знають, що жити мені залишилось недовго. Усім відомо, що я не зможу ні виносити дитя, ні привести його на світ. На землі я — тільки привид жінки, примара. Я не можу запропонувати майбутнього. Вони там, унизу, живуть так, ніби безсмертні: не кохають, а інвестують.

ЖУЛЬЄН: Я вам не вірю.

ЛОРА: Одного разу до мене залицявся хлопець. Телефонував мені, навідувався, надсилав мені квіти, казав, буцімто я була найважливішою жінкою у його житті. І я майже повірила. А потім подруга розповіла мені дещо про нього: кількома роками раніше від хвороби померла його сестра-близнючка. Хлопець не міг у це повірити, хотів усе повернути. Розумієте? Через мене він звертався до іншої. А я була ніби прозора. (Помовчавши трохи.) І я перестала його приймати. (Ще трохи помовчавши.) А найгірше те, що він дуже страждав.

ЖУЛЬЄН: А тепер?

ЛОРА: Він одружений зі здоровою жінкою, вони чекають на дитину — він аж сяє від щастя! Кохання до мене було лише частиною жалоби. (Помовчавши.) Ненавиджу співчуття! Не хочу, аби мені співчували! Почуваюся брудною! (Ще трохи помовчавши.) На вашу думку, я страшенна гордячка?

Вибухає дзвоник. Миготять лампочки. Жульєн і Лора аж підстрибують від несподіванки. Вбігають Доктор С. і помічники. Доктор С. зважує ситуацію і обертається до Жульєна.

ДОКТОР С.: Жульєне, ваша черга.

Жульєн настрахано заклякає. У його жилах холоне кров. Його охоплює майже тваринний страх.

ЖУЛЬЄН: Моя?

ДОКТОР С.: Так, ваша. Ходімо до ліфта.

Однак Жульєн — ані руш.

Двоє помічників підходять до нього й ведуть до ліфта. Доктор С. кладе руку йому на плече, намагаючись заспокоїти. Проте Жульєнові важко стерпіти пронизливий дзвоник і незрозуміле очікування. Він тремтить.

ЖУЛЬЄН (сам до себе): Помру… Певна річ, я помру…

Раптом він виривається з обіймів Доктора С. і обертається до Лори, ніби прагнучи знайти якийсь вихід.

ЖУЛЬЄН: Мені страшно…

ЛОРА: Не варто боятись. Я, наприклад, ніколи не боюся.

ЖУЛЬЄН: А я боюся! Лоро! Скажіть мені щось!

ЛОРА: Що я вам маю сказати?

ЖУЛЬЄН (мов у пропасниці): Про себе. Ну ж бо, хутчіш, кажіть! Покваптесь — у мене немає зайвого часу! Де ви мешкаєте?

ЛОРА (відповідає так само квапливо): У великому будинку на березі моря, з вікнами завширшки з обрій!

ЖУЛЬЄН: А пляж там є?

ЛОРА: О так! Довгий, білий, із синіми хвилями. Обожнюю, коли мене возять алеєю понад пляжем!

ЖУЛЬЄН: А що ще? Що вам подобається робити?

ЛОРА: Мріяти. Слухати музику. А вслухаючись у музику, я вслухаюсь у довколишню тишу.