ЖУЛЬЄН: А що ще?
ЛОРА: Ще? Читати — пожадливо читати, намагаючись прожити усі ті життя, яких мені не дано прожити.
ЖУЛЬЄН: А ще?
ЛОРА: Здається… я хотіла б закохатись.
ЖУЛЬЄН (сумно): І я теж… (Раптом, зиркнувши на Лору, він щиро випалює.) Ви така чарівна!
ЛОРА (занепокоєно): Навіщо ви це мені кажете?
Знову лунає дзвоник, проте ліфт досі не прибув. Жу-льєн використовує останні миті.
ЖУЛЬЄН: Бо відколи я вас побачив, я думаю саме про це, проте досі не завдавав собі клопоту це вам сказати. (Із запалом.) Коли ви постали у цьому клятому ліфті, я побачив дивовижну, прекрасну, величну панну, подібну до екзотичної перлини. І подумав: я, звісно, не красень, проте хіба це має значення — її вроди стане на двох!
ЛОРА: Замовкніть.
ЖУЛЬЄН: А потім Доктор С. назвала вас Лорою — два простенькі склади, як у слові bonjour: «Бонжур, Лоро!» Дві ноти цього слова складають вуста, немовби для поцілунку. І я подумав: звісно, я лише якийсь Жульєн, проте хіба це має значення — музики її імені стане на двох!
ЛОРА: Замовкніть.
ЖУЛЬЄН (набагато впевненіше, хоч і не помічає цього): А потім я спостерігав за тим, як ви сперечалися з Доктором С., — достоту постать на носі корабля, що, усміхаючись, зустрічає шквали, піну і бурю! І я подумав собі: я, звісно, не сміливець, проте хіба це має значення — її мужності стане на двох!
ЛОРА: Замовкніть.
ЖУЛЬЄН: І щойно я побачив цю силу — як одразу відчув і слабкість. Вона виникає із нáдміру сили, що може миттю вщухнути. Тож я сказав собі, що ви, певно, потребуєте чиєїсь підтримки, міцної руки. (Із усмішкою.) В іншому житті — житті, від якого я, напевно, ні за що не відмовився б, я подав би вам обидві руки.
Усього цього я вам не встиг сказати… Навіть зараз є речі, яких я вам не кажу: що хотів би опинитися разом із вами у великому будинку на березі моря, слухати музику разом з вами і примусити вас менше читати — аби ви вдихали життя повніше!
ЛОРА: Замовкніть.
ЖУЛЬЄН: Адже, побачивши вас, я раптом відчув, як мене лихоманить, як трясе мене, мов у пропасниці, — і ця пристрасна лихоманка ніби повернула мені життя: я став дихати на повні груди, їсти з апетитом, відчув у собі запал, достатньо сил, аби перевернути Землю, повернути вам ваші ноги, стиснути вас в обіймах, примусити годинники голосно вибивати час, відкинути геть смерть… (Помовчавши.) Дивно, але страх справді майже минув…
Дзвоник стихає. Раптова глибока тиша.
Жульєн і Лора вклякають — збентежені й невдоволе-ні.
Доктор С. повагом обертається до Жульєна.
ДОКТОР С.: Фальшива тривога… Ваш час іще не прийшов. Таке трапляється іноді. Хоч і вкрай рідко. Певно, під час операції щось сталося.
Жульєн і Лора ще більше стривожені.
ДОКТОР С.: Я вас краще залишу.
Жульєн і Лора стоять не рухаючись — мовби пришпилені до сцени долею.
ДОКТОР С. (розвертається, збираючись вийти): Мені дуже шкода, що так сталося.
Задоволена сказаним, вона виходить. Жульєн і Лора дивляться одне на одного, скам'янілі.
ЖУЛЬЄН (луною повторюючи за нею): Шкода…
Він нервово гмикає. Його аж сіпає від сміху. Лора перелякано дивиться на Жульєна — здається, ніби він збожеволів.
ЛОРА: Жульєне!
ЖУЛЬЄН (істерично): Шкода! Шкода! Чули? От уже! «Сталося так!»
Він із люттю кидається на крісла і перекидає їх. Йому конче необхідно вихлюпнути свій шал назовні. Він трощить усе довкола себе.
Потім падає на підлогу, і плечі його здригаються від нервового плачу.
ЖУЛЬЄН: Надто пізно. Я ж казав — надто пізно…
ЛОРА (лагідно): Що — пізно?
ЖУЛЬЄН: Надто пізно сказав, що кохаю тебе!
ЛОРА (запанікувавши): Ти цього не казав!
ЖУЛЬЄН: Ні! Ні!
ЛОРА: Ти казав лише про конкретні речі, про деталі — що хочеш жити у великому будинку на березі моря, слухати музику…
ЖУЛЬЄН: Ні, я казав інше! Мої вуста сотні разів промовляли ці слова — лише ці слова, мовби добре відому сексуальну вправу, проте я вимовив їх уперше: о, як від них пече!
ЛОРА (вся тремтить, ледве даючи раду почуттям): Ти цього не сказав!
ЖУЛЬЄН: Сказав. Зараз кажу.
Уважно дивиться на неї. Підводиться, підходить до Лори, ніжно її обіймає. Вона здригається, відчувши його поцілунок. Перериває його і запитує.
ЛОРА: Ти ж мені не співчуваєш?
ЖУЛЬЄН: Аніскілечки!
Вони цілуються. Вона забувається в його обіймах.