ЛОРА (зі сльозами на очах): Це несправедливо. Досі я не знала страху, а зараз боюся.
ЖУЛЬЄН: Чого ти боїшся?
ЛОРА: Втратити тебе…
Повертається Маг — і бачить їхні пестощі.
МАГ: О, даруйте…
ЖУЛЬЄН (радісно): Ба, як воно: відколи все гаразд, усі хочуть перепросити!
МАГ (Лорі): Я розчарований! Адже я так гарно за вами упадав!
Усі троє сміються. З'являється Доктор С.
ДОКТОР С.: Я хотіла б поговорити із Жульєном. ЛОРА (стривожено): Не забирайте його від мене!
Доктор С. лагідно всміхається Лорі.
ЛОРА (наполягає): Він залишиться тут! І я — теж! Ніхто вже не хоче одужувати.
Маг турботливо бере її за руку.
МАГ: Що ж, доведеться повернутись до звичного фаху: заспокоювати. Саме цю роль я граю в історіях про кохання. (Іронічно.) Певно, цьому сприяє моя незабутня зовнішність!
Маг і Лора виходять.
Доктор С. підходить до Жульєна.
ДОКТОР С.: Я знаю, що сталося. Ви на мить мало не вийшли з коми.
ЖУЛЬЄН (усміхається): Справді? Що ж, це добре. Туман розвіявся. (Раптом, наче згадавши.) А що Лора?
ДОКТОР С.: Нічого не можу сказати.
ЖУЛЬЄН: А про що говорять там, унизу?
ДОКТОР С.: Їй треба пересадити серце. Це єдине можливе рішення.
ЖУЛЬЄН: Шанси є?
ДОКТОР С.: «Шанси» — занадто сильне слово. Аби вона вижила, хтось має померти. Хтось, кого привезуть до лікарні Сен-Луї. Причому протягом кількох найближчих годин.
ЖУЛЬЄН: А ви не знаєте, хто б це міг бути?
ДОКТОР С.: Я ніколи не знаю, хто помре зараз, а хто — завтра.
ЖУЛЬЄН: Але ж вас ставлять до відома?
ДОКТОР С. (хитро усміхаючись): Хто?
ЖУЛЬЄН: Бог, чорт або доля — звідки мені знати? Певно, є Книга, в якій усе занотовано. (Майже кричить.) Що там, у тих ваших теках?!
ДОКТОР С. (притискаючи теки до себе): Там інформація.
ЖУЛЬЄН: То зробіть щось!
ДОКТОР С.: Інформації там небагато. Ваш характер. Ваше здоров'я. Ваша історія. Але — не ваш вибір. (І раптом починає пояснювати.) Ви потрапляєте у світ навантажені знанням, нав'ючені спадковістю, родичами, оточенням, прив'язані до місцини, країни, мови, епохи. Усе вас різнить, відділяє від інших, проте є єдине, що робить усіх вас однаковими: ви — вільні. Вільні, ви розумієте? Ви можете нівечити свої тіла, різати собі вени, мучити себе нещасливим коханням, скніти в думках про минуле, здійснювати подвиги, приймати хибні рішення, псувати собі життя і квапитися до смерті. Повірте: немає Книги Долі — лише кілька нотаток в анкеті. Скупа інформація. Єдине, чого не можна обчислити, — ваша свобода.
ЖУЛЬЄН: Господи, що за дурниці! Хіба бідолашна Лора може зробити вибір?! Вона ж народилась у тілі, яке не працює!
ДОКТОР С.: І все ж вона мала вибір: не терпіти цього, вдавати хвору, пірнути в депресію і, врешті-решт, наблизити смерть. Проте вона обрала любов до життя — вона легка, життєрадісна, любить усе довкола. Від народження занурена в тінь, вона обрала яскраве світло. Кожен, кому пощастило познайомитися з Лорою, згадує про неї, мов про яскравий спалах.
ЖУЛЬЄН: Я кохаю її.
Доктор С. прямує до коридору Ж, аж раптом обертається до Жульєна.
ДОКТОР С. (лагідно): Я це зрозуміла.
ЖУЛЬЄН: Хіба це не дурість, скажіть?
ДОКТОР С.: Кохати? Дурість? У жодному разі! (Помовчавши трохи.) Навпаки — ви маєте зазирнути в себе і чесно сказати: чи справді ви кохаєте Лору… чи закохалися тільки тому, що це було неможливо…
Жульєн мовчить, приголомшений цим зауваженням.
ДОКТОР С.: Я піду до неї. Дайте мені кілька хвилин.
Вона виходить у коридор В.
Президент зіштовхується з нею і дивиться, як вона зникає у коридорі.
ПРЕЗИДЕНТ: Ну, як завжди!.. Доктор С. іде саме тоді, коли з'являюсь я!
Він падає у крісло перед Жульєном. Здається дуже збентеженим.
ПРЕЗИДЕНТ: Цікаво, чи не припустився я грубої помилки…
ЖУЛЬЄН (поринувши в думки): Чи не помилився і я…
ПРЕЗИДЕНТ: Люди начебто ввічливо теревенять, здають тобі добрі карти — аж раптом усе йде шкереберть!
ЖУЛЬЄН: Саме так.
ПРЕЗИДЕНТ: Я звернув не туди.
ЖУЛЬЄН (зненацька реагує на його слова): Хіба? І ви теж? (Майже глузливо.) Ти диви — цей готель охопила справжнісінька пошесть сумнівів!
ПРЕЗИДЕНТ: Хлопче, лише дýрні не змінюють думок. І повірте мені: дурнів я знав чимало.
ЖУЛЬЄН: Навіть не сумніваюся.