Жульєн підводиться. Вони з Лорою поволі зближуються, не відводячи поглядів одне від одного.
Розлючений Президент виходить. Чути, як він ляскає дверима своєї кімнати.
ЖУЛЬЄН: Тепер це значно складніше.
ЛОРА: Так, я знаю.
ЖУЛЬЄН: На жаль, у мене немає слів…
ЛОРА: Авжеж…
Жульєн, відчувши, що за ним спостерігають, обертається до Мага.
ЖУЛЬЄН: Ми вам не заважаємо?
МАГ: О, що ви, ні! Хвилиночку! (Розгортає газету.) Почитаю новини.
ЛОРА: Залиш його. Він дуже милий!
Знову перезираються.
ЖУЛЬЄН: Милий, але без майбутнього.
ЛОРА: Майбутнє не має жодного значення.
ЖУЛЬЄН (із ніжністю): Ти маєш рацію.
Вони дивляться одне на одного, торкаються одне одного руками.
ЛОРА: Ось бачиш — і слова не потрібні.
Зненацька з'являється Президент — як завжди лютий. Він кидається до Мага і вириває в нього газету з рук.
ПРЕЗИДЕНТ: Ану дайте глянути шпальту з біржовими курсами!
Вириває сторінку, а решту жбурляє на підлогу.
МАГ (іронічно): Та будь ласка.
ПРЕЗИДЕНТ (шукає щось серед колонок із курсами акцій): Цей телепень — мій старший син — стверджує, буцімто курс акцій компанії «Робінá» впав! (Знаходить потрібний рядок і скрикує.) Але ж це не сьогоднішня газета!
МАГ: Ясна річ! Більше того — вона навіть не позавчорашня. Я приніс її з собою, коли прибув сюди — шість місяців тому. І читаю її щодня.
ПРЕЗИДЕНТ: Ідіот!
МАГ: Даремно ви так… ви ж нічого не знаєте… а я знаю її напам'ять і можу вас запевнити: 12 квітня вий-шов найкращий із читаних мною номерів «Незалежного республіканця».
ПРЕЗИДЕНТ: Навіщо щодня перечитувати ту саму газету?!
МАГ: Звісно, первісне відчуття подиву притуплюється, проте мені щораз цікавіше читати про бідолашну жіночку ста вісімдесяти кілограмів, яка через зайву вагу втратила роботу і мусить виховувати шістьох дітей. Щодня я запитую себе: чим вона їх годуватиме? А наш любий прем'єр? Його партія щойно програла на виборах. Щодня я ламаю собі голову над запитанням: як йому керувати країною далі?
ПРЕЗИДЕНТ: О, та це вже давня історія! Чекайте, зараз я вам розповім. Отже…
МАГ: Ні, будь ласка, тільки не це! Якщо ви зараз дасте мені відповідь, хіба зможу я завтра поставити собі те саме запитання?
ПРЕЗИДЕНТ: Але ж ви хочете дізнатися новини…
МАГ: Новини? Якби мені потрібні були новини, я не читав би газет. Мені до вподоби напруга, невідомість, життєві пригоди. Обожнюю розмірковувати над тим, що буде завтра, уявляти, як просто зараз щось відбувається. Якби я хотів дізнатися факти — гортав би підручник з історії.
ПРЕЗИДЕНТ: А ви і справді не сповна розуму!
МАГ: Ну, якщо ви втілюєте розум, то мені краще бути божевільним…
ПРЕЗИДЕНТ (обурено): Даруйте, що?!
МАГ: Прикро про це казати, але свіжих реплік вам таки дуже бракує. Я з вас кепкую — а ви все «даруйте» і «даруйте»!
ПРЕЗИДЕНТ: Даруйте?
МАГ: Ваш опір такий плаский, що коли-небудь мені справді набридне з вас кепкувати.
ПРЕЗИДЕНТ: Даруйте? (Оговтується.) На мій погляд, через якесь дурне слово не варто втрачати друга.
МАГ: Слова іноді відданіші за друзів…
Чути дзвоник, який сповіщає про те, що хтось має піти.
Доктор С. і двоє помічників заходять швидким кроком і прямують до світлової панелі. Усі стривожено спостерігають за ними. Жульєн притискає до себе Лору.
ДОКТОР С.: Пане Президенте, ваш час.
ПРЕЗИДЕНТ (радісно): Нарешті! Виправлення цієї прикрої помилки тривало аж надто довго!
ДОКТОР С.: Пане Президенте, зрозумійте мене правильно: я не маю ні права, ні можливості повестися з вами інакше, ніж із рештою, та й квапити події мені не вигідно.
ПРЕЗИДЕНТ (раптом м'якшає): Та годі, досить вже вам! Усе ж з'ясувалося. Годі про це говорити. Я поквапився — ось і все! Тепер мушу потрапити додому й розставити все по місцях.
ДОКТОР С.: Сподіваюся, пане Президенте, що перебування у нас було для вас дуже корисним.
ПРЕЗИДЕНТ (несподівано): Саме так. Гадаю, я внесу зміни до заповіту.
ДОКТОР С. (ледве слухаючи його слова): Це добре.
ПРЕЗИДЕНТ: Мінімум залишу пані Президентовій, синів позбавлю спадку і засную фундацію.
ДОКТОР С. (не слухаючи): Дуже добре.
ПРЕЗИДЕНТ: Фундацію мого імені — Фундацію Дельбека. Вона матиме на меті збереження пам'яті по мені.
ДОКТОР С.: Пане Президенте, не хочете увійти до ліфта?