ПРЕЗИДЕНТ (підходить до неї і шепоче): Знаєте, якщо хочете — я можу підтримати вашу кандидатуру до клубу «Пантери».
ДОКТОР С.: Що, даруйте?
ПРЕЗИДЕНТ (задоволено): Ні в чому не можуть мені відмовити — навіть ліфти за мною надсилають!
Доктор С. робить знак своїм асистентам допомогти Президентові — а він стоїть собі, взявшись у боки, і підморгує Докторові С.
ПРЕЗИДЕНТ: То як? Домовились? Я вас пораджу?
МАГ: Доктор надає перевагу клубові «Отарі».
ПРЕЗИДЕНТ (мало не задихається від люті): О! Так я і знав! Так і знав! «Отарі»! Та це ж лігво терористів!
Дверцята ліфта починають поволі зачинятися. Президент раптом ґвалтується.
ПРЕЗИДЕНТ: Куди ви мене везете?! Не маєте права! Я все про вас розповім! Дозвольте вийти! Допоможіть!
Дверцята зачиняються. Криків Президента не чути.
Усі пильно стежать за стрілками над ліфтом, щоби дізнатися — куди потрапить Президент.
За кілька секунд стрілка вказує на Землю. Дзвоник стихає. Чути, як кабіна ліфта спускається.
ЖУЛЬЄН (обурено): Як?!
МАГ: Очам не вірю — він повертається! (Докторові С.) Скажіть мені, що це неправда! Невже він має право на другий шанс?!
ДОКТОР С.: Він прийшов до тями. Здоров'я у Президента міцне.
МАГ: Оце точно! Без егоїзму міцного здоров'я не буває.
ДОКТОР С.: Його ж усього лише велосипед збив.
МАГ: Дайте мені адресу того велосипедиста — я куплю йому танк!
ЖУЛЬЄН: То ви дозволили померти Марі, а натомість оживили Президента?!
ДОКТОР С.: Я? Зі мною це ніяк не пов'язано. Смерть — це ні покарання, ні винагорода. Кожен із вас бачить у смерті щось особисте. Це смішно. Її нікому не уникнути. Говорячи вашою мовою, я сказав би, що ніколи ще не бачив того, хто заслуговував би на смерть.
ЖУЛЬЄН: Та невже? А вбивць ви тут хіба не приймаєте?
ДОКТОР С.: Вони переважно вмирають миттєво. А щодо Президента — його час іще не прийшов.
МАГ (зненацька розлютившись): А як щодо моєї донечки? У двадцять років — час прийшов, га?!
Жульєн і Лора з подивом обертаються до Мага.
ДОКТОР С. (підходячи до нього, лагідно): Вам добре відомо, щó я про це думаю, — ми вже про це не раз го-ворили. Десять років, двадцять чи сто — ми однаково втрачаємо життя.
МАГ (миттю заспокоюється): Вибачте.
ДОКТОР С.: Життя — це подарунок, зроблений усім.
Смерть — також для всіх. Президент — такий, як і всі.
МАГ: Хотів би я поважати всіх. Однак мені складно поважати тих, хто не поважає нікого.
Доктор С. виходить.
ЖУЛЬЄН: Донечка? То у вас була донька?
МАГ (схоплюється): У кого? В мене? Ні-ні-ні!
Жульєн розуміє, що наполягати не варто. Лора чемно всміхається.
Усі троє сідають.
МАГ: То як, серденько, коли вони виведуть вас із цього стану?
ЛОРА: Це вже не від них залежить. Вони чекають на серце, яке можна буде мені пересадити.
ЖУЛЬЄН: Ти переживаєш?
ЛОРА: Ні, зовсім ні…
МАГ: Ви дуже сильна, треба сказати.
ЛОРА: Оскільки здоров'я в моєму тілі немає, то хай пошукають його деінде.
Жульєн бере її за руку і цілує. Вона палко обіймає його.
ЛОРА (лагідно): Я нічим на це не заслужила. Через те, що багато страждала і мала постійно лежати або сидіти, я мусила приборкати своє бажання. Оскільки гуляти я не можу, то навіть маленька квітка тішить мене не менше, ніж прогулянка трояндовим садом. Промінчик сонця, що пробивається крізь віконниці, обпікає мене, мов на пляжі, — дозволяю йому ковзати мною, гріти шию, сідати на плече, на груди, спекою нагрівати сукню, а коли він зістрибує з мене і примощується на плінтусі, я здригаюсь від холоду. Шум дощу та грози на даху викликає в моїй уяві ціле розбурхане море — я бачу бурю, човен, якого шарпають хвилі, та ранкове зітхання сірого узбережжя, коли все стихає. Годинами я можу розмотувати клубок — навряд чи є коти, які тішаться з цього так, як і я. (Жульєн цілує її знову.) Зрештою, щастя — ось воно, у долоньці! Достатньо завмерти, забути про все, що було з тобою вчора і що буде завтра… І якщо пощастить зменшитися, зіщулитись у теперішньому крісла, примощеного біля вікна, можна доста посмакувати цілим Усесвітом! Найбільше щастя складається із дрібниць. (Дивиться на Жульєна.) Ти навіть не уявляєш, наскільки цієї миті я близька до тебе, наповнена тобою, приклеєна до кожного сантиметру твого тіла, приліплена до твого подиху. Я зливаюся з твоїми м'язами, відчуваю твою міць, всотую все, що є в тобі.