ЖУЛЬЄН: Ми що, кохаємося?
ЛОРА: Атож…
Вони пильно дивляться одне на одного. Маг, раптом відчувши себе незручно, ховається за газетою.
ЖУЛЬЄН (сп'яніло): Де взятися такій глибині в одній миті? Хіба час може бути таким бездонним?
ЛОРА (так само): О, в миті може ховатися вічність…
Вона раптом здригається і заходиться плачем. Жу-льєн кидається до неї і обіймає. Маг піднімає голову від газети.
ЖУЛЬЄН: Що сталося?
ЛОРА: Не знаю… зненацька це стало сильнішим за мене… я відчула себе такою виснаженою…
ЖУЛЬЄН: Ходімо полежимо у моїй кімнаті.
Підводяться. Жульєн підтримує Лору, допомагаючи вийти, — вона здається змученою.
ЛОРА: Жульєне, нас розлучать, це буде жахливо, нас розлучать!
ЖУЛЬЄН (заспокоюючи її): Та годі тобі, слід вірити…
ЛОРА: Жульєне, ніщо не триває довго — мені це добре відомо. Нас розлучать…
ЖУЛЬЄН: Ходімо.
Він бере її за руку, і вони виходять. Маг дивиться їм услід. Служники, які щойно увійшли, також спостерігають за ними.
Маг обертається до служників у білому.
МАГ: Гей, янголи, вам також трапляється любити?
Замість відповіді вони з ніжністю дивляться одне на одного.
МАГ: Що ж, дорогенькі, — бачу, ви тут часу не гаєте! (Підходить до них.) Однак… як щодо сексу? Як ви це робите?
Янголи здивовано перезираються, ніби погано зрозумівши запитання.
МАГ (задоволено): Ну хоч якась справедливість! (Відповідає на їхнє німе запитання.) Хто, я? Не сказав би, що я був видатним коханцем. Чому? (Дивиться на себе у дзеркало.) Ніколи не вважав, що це може викликати справжні почуття. (Янголи дуже здивовані.) Хіба? Таке враження, що я все життя помиляюся поверхом! (Кривляється.) Якщо хочете, можемо якось увечері повернутися до цієї розмови…
Заходить Доктор С.
ДОКТОР С.: Мені треба з вами поговорити.
МАГ: О, у вас про мене новини?
ДОКТОР С.: Так.
Сідає біля нього. Вона ніби трохи збентежена. Маг лагідно усміхається їй.
ДОКТОР С.: Те, що я зараз зроблю, виходить за рамки моїх повноважень. Згідно з правилами, я не повинна вас повідомляти. Проте ви тут уже шість місяців і… я до вас прив'язалася.
МАГ: Нічого собі… пахне смаленим…
ДОКТОР С. (різко): Вам не кращає. Лікарі хочуть вас відключити.
Маг ошелешений.
ДОКТОР С.: Мені дуже шкода. Непросто таке почути.
МАГ: Тобто мене хочуть вимкнути, мов якийсь фен… (Помовчавши трохи.) Я й не знав, що впав так низько, що моє життя залежить від якоїсь розетки, від медсестри, що тиняється довкола мене… (Ще трохи помовчавши.) Чого ж вони чекають?
ДОКТОР С.: Дозволу.
МАГ: Ось тобі маєш! І хто його має дати?
ДОКТОР С.: Ваш небіж. Це ваш єдиний родич.
МАГ: О Боже! Що, отой блазень, у якого під носом весь час збиралися жовті бульби?! Сподіваюся, він пам'ятає про всі ті полуничні цукерки, що я їх йому дарував… та про всі різдвяні вечори, проведені разом. Сподіваюсь також, що він не здогадався, — адже я дурив його в карти!
ДОКТОР С.: Поки що його не знайшли — з ним не вдається зв'язатись.
МАГ (із усмішкою): Малюк завершує навчання у Штатах. (Із гордістю.) Тільки подумайте — у Сполучених Штатах!
ДОКТОР С.: Вам не варто плекати марних сподівань. Рано чи пізно він вийде на зв'язок. А вам уже ніколи не вийти з коми.
МАГ: Я розумію…
Вона плескає його по плечу. Маг бере її за руку й усміхається.
Вихором влітає Жульєн — він кидається до Доктора
С.
ЖУЛЬЄН: Хвилиночку! Докторе, я маю вас про щось попросити. Проте хочу, аби ви пообіцяли мені сказати «так».
ДОКТОР С. (відпускаючи руку Мага): Тоді я вже кажу «ні».
ЖУЛЬЄН: Приділіть мені лише мить! (Доктор С. зупиняється.) Я хотів би, аби — що б не сталося — ми з Лорою залишилися разом і увійшли до ліфта теж разом. Розумієте? Щоби разом повернулися на землю. Або щоби пішли разом… туди…
МАГ: Вам уже не страшно?
ЖУЛЬЄН: Я боюся лише одного: втратити її.
МАГ: Ви думаєте, що там, нагорі, справді щось є?
ЖУЛЬЄН: Раніше мені було достатньо одного випадку, щоби пояснити, чому мене нудить від світу — еге ж, звичайної суміші молекул досить, аби зіпсувати цю запашну юшку буття. Проте коли я дивлюся на Лору… Хіба могли випадково поєднані молекули утворити Лору? Невже через зіткнення камінців і диму утворилися врода, усмішка і легка вдача Лори?!