МАГ: А як щодо волі? Моєї волі? Вашої волі?
ДОКТОР С.: Ви перебуваєте в місці, де воля важить найменше.
МАГ: Свобода існує лише за умови, що в неї вірять і її стверджують. Гаразд, я згоден: заведений лад існує за власними законами творення й розкладу, проте хіба не хочеться вам раз — лише раз! — стати піщинкою, відмінною від решти байдужої дюни?
Доктор С. мовчить.
МАГ: Піщинка… Звичайна піщинка… але гуманна, — і ми впораємося зі сліпим випадком!
Доктор С. мовчить.
МАГ: До того ж, Докторе С., лише уявіть: як солодко порушувати правила!..
ДОКТОР С.: Слухайте, хіба обов'язково додавати до розумних міркувань усіляку дурню?! (Підводиться.)
МАГ: Часом, у дитинстві на канікулах, я залазив на сливу, роздивлявся з неї наше містечко і почувався зачарованим, інакшим, вищим від усіх. «А що, — спало одного разу мені на думку, — як я припиню дихати?» І я затримував дихання. І чим важче було, чим червонішим я ставав, відчуваючи, як тепло наповнює вени на моїй шиї, тим сильнішим, непереможнішим почувався. Ясна річ, щоразу я складав зброю і вдихав на повні груди — але відчуття лишалось надовго. Іншим разом я казав собі: «Якщо захочу, то не помру ніколи». Мені це здавалося нескладним — адже на ту мить було ще рано думати про смерть. Уже пізніше я збагнув, що її не уникнути. І ось перший урок з мого тривалого перебування у вас: прийняти те, чого не уникнеш. Зараз мені хочеться, щоби моє тіло стало в нагоді цій дівчині, щоби замість її серця билося моє — отакий подарунок я зробив би собі на смерть! Другий урок, любий Докторе, я засвоїв тут: треба любити те, чого не можеш уникнути.
І він вкладає візитівку в руку Доктора С., потім обіймає і цілує її, поцілунком ніби припечатуючи дарунок. Доктор С. зворушена і розгублена. Хоче щось зробити у відповідь. Але не може.
Тому швидко йде геть.
Заходять Лора і Жульєн. Маг ховається за великою газетою.
ЛОРА (збуджено): Авжеж, кажу ж тобі! Коли повертаєшся туди, на землю, — про те, що було тут, забуваєш. Я це знаю напевне! Я не пам'ятала мого першого перебування тут — спогади повернулися, лише коли розчахнулись двері ліфта. Жульєне, уяви: що, як ми не впізнаємо одне одного на землі?!
ЖУЛЬЄН: Мені особливих зусиль не знадобиться. Я тебе впізнаю відразу.
ЛОРА: Ні! Одного дня ми перетнемося десь — у коридорі, на вулиці, — і твій погляд пройде повз мене, ти навіть не помітиш мене.
ЖУЛЬЄН: Цього не може бути. Я шукатиму тебе всюди.
ЛОРА: Я теж. Однак я хотіла б, аби ти потренувався. ЖУЛЬЄН: Як?
ЛОРА: Мені відомо дещо, про що не знає навіть Доктор С. Під час останнього візиту сюди я почала вчитися танцювати танго з Хуаном — одним із пожильців.
ЖУЛЬЄН (ревниво відштовхує її від себе): Що?!
ЛОРА (сміється): Та йому було за вісімдесят! Він був безмірно щасливий, що міг знову почуватися гнучким, не страждати від ревматизму — і зажадав танцювати! Я стала йому за партнерку. А я ж ніколи раніше не танцювала.
ЖУЛЬЄН: Що ж, приймається.
ЛОРА (раптом серйознішає): Слухай… Коли я повернулася вниз, то забула про готель, про Хуана та про уроки танго. Проте одна нога запам'ятала кілька па! Я повторювала їх мимоволі. Свідомість забуває про все, що відбувається тут, але тіло зберігає слід. Маємо тренуватися. Хочу впевнитись, що наші тіла впізнають одне одного.
І вона безапеляційно бере Жульєна за руки і кладе їх собі на талію.
ЛОРА: Якщо твої руки цього не відчувають — отже, це не я.
ЖУЛЬЄН: Кохаю тебе.
ЛОРА: Вдихни запах мого волосся.
ЖУЛЬЄН: Вишуканий запах щойно скошеної трави та аромат груші…
ЛОРА: Якщо ти відчуватимеш щось інше, знай — то не я.
ЖУЛЬЄН: Кохаю тебе.
ЛОРА: Подивись мені в очі.
ЖУЛЬЄН: Бачу зелені й фіалкові прожилки.
ЛОРА: Скільки?
ЖУЛЬЄН: Не знаю… гадаю, більше тисячі…
ЛОРА: Якщо нарахуєш менше тисячі, знай — то не я.
ЖУЛЬЄН: Кохаю тебе.
ЛОРА: То поцілуй мене!
Вони обмінюються пристрасним цілунком, від якого здригаються їхні тіла.
ЖУЛЬЄН: Не хвилюйся. Я не забуду.
Вона, задихаючись, випручується з його обіймів.
ЛОРА: Я така дурна! Ти шукатимеш мене серед юрми жінок, які не будуть мною, і коли вони тобі усміхатимуться — а вони всі тобі усміхатимуться, — ти звертатимешся до них, залицятимешся до них, цілуватимеш їх… І я отримаю зовсім не те, чого хочу. Ні, маємо щонайшвидше придумати інший спосіб!
ЖУЛЬЄН: Я навчу тебе пароля. Таємного пароля.
Він із любов'ю обіймає її. Вона притискається до його грудей. Він уголос каже про все, що робить.