ЖУЛЬЄН: Цілую тебе у вушка: один, два. Цілую тебе у чоло: один, два, три, чотири. Цілую тебе в оченята: один, два, три, чотири, п'ять, шість. Цілую тебе в губенята: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім!
Лора, причарована його ніжністю, поволі п'яніє.
ЛОРА: О, так, це прекрасно! Повторимо… І!..
Вони починають спочатку.
ЛОРА: Ти цілуєш мене у вушка: один, два. Цілуєш мене у чоло: один, два, три, чотири. Цілуєш мене в оченята: один, два, три, чотири, п'ять, шість. Цілуєш мене в губенята: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім!
Їм, захмелілим від кохання, заледве вдається відірватись одне від одного.
ЖУЛЬЄН: Ну що, іще раз?
Цієї миті заходять Доктор С. та її двоє помічників.
ДОКТОР С.: Жульєне, маю поговорити з вами у вашій кімнаті.
ЖУЛЬЄН: Гаразд.
Доктор С. проходить повз Мага.
ДОКТОР С. (пошепки Магові): Із вашого піджака випадково випала візитівка, один із санітарів підняв її і передав лікареві.
МАГ (різко підводиться): Випадково?
ДОКТОР С.: Цілком випадково!
МАГ: Часом і випадок приносить щастя.
ДОКТОР С.: Еге ж, буває. (Трохи помовчавши.) Вони подзвонили вашому небожеві. Він із подивом дізнався про ваш стан. Був страшенно стривожений. Сказав, що виступає проти насильного лікування. А ще сказав, що дуже любив вас…
МАГ: Любив…
Вражений минулим часом, Маг здригається і хапається за спинку крісла. Жульєн виходить разом із Доктором С. та її помічниками.
ЛОРА (здивована блідістю Мага): Вам зле?
МАГ: О ні, ні…
Сідає.
Лора підходить до нього.
МАГ: Знаєте, колись давно в мене була донька — трохи схожа на вас. Такі ж маленькі іронічні оченята — дивилася так, ніби глузувала з усього світу. Такий же упертий профіль — ніби ніщо не в змозі було її здивувати. Такі ж густі шовковисті коси — наче струмок міцного здоров'я… Коли я дивився на неї, то вона здавалась мені такою вродливою, такою жіночною, що я казав собі: «Цього не може бути, вона не може бути твоєю». Вона могла чинити дива: коли заходила до кімнати — все посереднє миттю зникало. Тоді я працював комівояжером — цілодобово десь швендяв, ночі минали в готелях, клієнти клацали дверима просто перед носом, проте там, глибоко в мороці, була моя храни-телька, мій промінчик, моя кохана дівчинка… Справи неочікувано пішли вгору, я отримав кілька замовлень із того боку океану. Одного разу, коли я подався у самий глиб Сполучених Штатів, вона мені подзвонила. У її голосі бриніли сльози. «Таточку, я прихворіла». Її поклали до лікарні. Я був змушений залишитись по інший бік Атлантики, адже йшлося про найбільшу угоду за всю історію моєї компанії — я був прив'язаний до цього успіху, я не міг повернутися… О, як я тішився! Відчував ейфорію. Чув, як слабшає її голос у слухавці, проте був упевнений — вона ж така юна, така міцна, вона одужає, впорається, а татко тим часом повернеться додому. (Трохи помовчавши.) У двадцять років вона померла. То був якийсь вірус. Безжальна машина вбивства, що вигризає сили й тіло, поки одного дня на ліжку не зостається тільки небіжчик. Я повернувся запізно. Вже після того…
Він зупиняється, не в змозі стримати почуттів. Лора кладе йому голову на плече.
МАГ: Я залишив роботу. Почав обертати столи і зазирати у кришталеві кулі. Хотів, аби вона заговорила до мене, щоб не зникала назавжди. Але у відповідь чув тільки мовчанку. І тоді я перетворився на Мага Рад-жапура, завжди вбраного у кумедний тюрбан. Спершу він був мені за намордник — аби не було чути, як я горлаю від болю. (Замовкає на мить.) Спогади про мертве дитя — мов артефакт у саркофазі, захищений міцним муром горя. Вони не подібні до інших спогадів. Не знають ні зморшок, ні зносу. (Трохи помовчавши.) Я не зміг нічого для неї зробити.
ЛОРА: А ви й не могли.
МАГ: Мене там навіть не було.
ЛОРА: Ви не могли там бути.
МАГ: Я відчував провину. І хотів… виправити цю помилку.
ЛОРА: Виправити? Це неможливо.
Маг піднімає голову й далі всміхається.
МАГ: Звісно, можливо. Я таки виправив. Одного дня. Вже з іншою людиною.
ЛОРА: Справді?
МАГ: Так.
Пауза.
ЛОРА: Певно, прекрасний був день.
МАГ (не в змозі стримати сльози): Пречудовий!
Лора підходить до нього.
ЛОРА (дуже просто і лагідно): Ви мені надзвичайно подобаєтесь. Тут усі з вас трохи кепкують. А мені ви подобаєтесь.