ВОЛОЦЮГА (засмучено): То ви й зі скрипки знущаєтесь?
АЙНШТАЙН: Ці тортури даються мені краще, ніж навігація.
ВОЛОЦЮГА: Дякую тобі, Боже…
АЙНШТАЙН: Жоден із композиторів, твори яких я грав, не скаржився…
ВОЛОЦЮГА: Певно, вони вже померли, нещасні? Адже й риби не мають змоги протестувати! Проте, коли ви повним ходом мчите на них, вусібіч вивертаючи ваше суденце, — певно, вони там, унизу, божеволіють від страху…
Айнштайн, аж ніяк не збентежившись, вибухає реготом і далі обтрушується від води.
АЙНШТАЙН: А як розслабляєтесь ви?
ВОЛОЦЮГА: Мені розслаблятися не потрібно — я й так народився розслабленим. (Уважно придивляється до Айнштайна.) Ви неймовірно на нього схожі!
АЙНШТАЙН: На кого?
ВОЛОЦЮГА: На того вченого. Він облаштувався тут, у Принстоні, працює в місцевому університеті. Та його в усьому світі знають ! Найнштайн — чули ? Такий собі Альфред Найнштайн.
АЙНШТАЙН: Певно, Альберт Айнштайн?
ВОЛОЦЮГА: Авжеж! Судячи зі світлин у газетах, ви — викапаний він .
АЙНШТАЙН (весело): Ви не перший це помічаєте.
ВОЛОЦЮГА: Дивний суб'єкт цей Айнштайн.
АЙНШТАЙН: Певна річ.
ВОЛОЦЮГА: Нобелівський лауреат із науки.
АЙНШТАЙН: З фізики.
ВОЛОЦЮГА: А хіба фізика — не наука?
Айнштайн хитає головою.
АЙНШТАЙН: Ви в курсі, що він відкрив?
ВОЛОЦЮГА: Америку?
АЙНШТАЙН: Теорію відносності.
ВОЛОЦЮГА: Еге…
АЙНШТАЙН: E=mc2. Чули про таке?
ВОЛОЦЮГА: Оце й усе? А він не дуже-то й гарував!
АЙНШТАЙН: Хочете, поясню вам, що тут до чого?
ВОЛОЦЮГА: Оце вже ні!
АЙНШТАЙН: Є один спосіб…
ВОЛОЦЮГА: Мовчіть! Не хочу чути жодного слова! Він геній, і доказом є те, що я нічого в цьому не тямлю. І годі тут козиритись: коли бачиш, як ви «вправля-єтесь» із човном, розумієш, що про E=mp2 розповідати не вам.
АЙНШТАЙН (повчальним тоном): E=mc2.
ВОЛОЦЮГА: Mc2?
АЙНШТАЙН: Mc2.
ВОЛОЦЮГА (знизуючи плечима): Дурня якась, їй-Богу.
АЙНШТАЙН: Ні, не дурня.
ВОЛОЦЮГА: Дурня — авжеж, дурня!
АЙНШТАЙН: Ні.
ВОЛОЦЮГА: А ви доведіть!
АЙНШТАЙН: Це може забрати чимало часу.
Волоцюга, вирішивши, що його хочуть обдурити, гмикає.
ВОЛОЦЮГА: Отакої! Та ви боягуз! Така собі відмовка… (Айнштайн відходить від нього.) До речі, краще б вам не бути отим Найнштайном, бо коли я його зустріну, то намну йому вуха!
Айнштайн, який уже ішов був геть, здивовано зупиняється.
АЙНШТАЙН: Та що ви кажете?
ВОЛОЦЮГА: Або дам копняка. Щось одне на вибір. АЙНШТАЙН: І хто обиратиме: ви чи Айнштайн?
ВОЛОЦЮГА: Звісно, що я! Подивлюся, що ближче — зад чи вуха, — і дам йому прочухана!
АЙНШТАЙН: Що ж, я чекаю — вперед! Ось мої вуха.
Підходить до волоцюги.
Той глипає на нього, не розуміючи.
ВОЛОЦЮГА: Тобто?
АЙНШТАЙН: Мніть, ну ж бо! Критикуйте!
ВОЛОЦЮГА: Вас це не стосується. До вас у мене немає претензій. (Жартівливо.) Дорікну вам хіба тим, що наслідуєте моє вбрання!
АЙНШТАЙН: Справді — у нас ніби один кравець.
ВОЛОЦЮГА: Точно! Один на двох! І звати його пан Злидень!
АЙНШТАЙН (підігрує): Завжди шиє на кілька розмірів більше.
ВОЛОЦЮГА (підхоплює гру): Авжеж! І знається на брижах!
АЙНШТАЙН: А тканину обирає таку, щоби притягувала плями.
ВОЛОЦЮГА: Саме так можна подолати одноманітність: змінюємо подобу, не переодягаючись.
Сміються.
ВОЛОЦЮГА: Шкарпеток, бачу, ви не носите?
АЙНШТАЙН: Нікóли. Великий палець завжди про-верчує в них дірки.
Вони вибухають реготом. Нарешті кригу між ними зламано.
Волоцюга плескає Айнштайна по плечу, показуючи на яхту.
ВОЛОЦЮГА: Гей, ти в кого поцупив човен?
Айнштайн усміхається.
АЙНШТАЙН: Хочете, покатаю?
ВОЛОЦЮГА: У жодному разі — ненавиджу воду!
АЙНШТАЙН: На жаль, в озерах Нью-Джерсі хлюпотить не пиво. Одначе ми могли б…
ВОЛОЦЮГА: Кажу ж: ні! Я не вмію плавати.
АЙНШТАЙН: А плавати не доведеться.
ВОЛОЦЮГА: Коли за штурвалом ти? Доведеться — це вже напевно!
Айнштайн похмурніє. Волоцюгу це явно потішає.
ВОЛОЦЮГА: От бовдур! Це ж треба — бути подібним до Найнштайна! Це ж просто божевілля якесь! Очі, мов у спанієля , зачіска — мов після вибуху ! І у вас те саме !
АЙНШТАЙН: Мені про це кажуть уже повні п'ятдесят п'ять років.
Волоцюгу аж підкидає.