ВОЛОЦЮГА: Доброго вечора!
О'НІЛ (роздратовано): Авжеж, доброго вечора!
ВОЛОЦЮГА: Вам що, ґречність пече вуста?
О'НІЛ: То що він вам казав?
Волоцюга мовчки збирається.
ВОЛОЦЮГА (ніби прощаючись): І вам доброго вечора.
Незнайомець блискавично кидається до нього, хапає за комір.
О'НІЛ: Перекажіть мені вашу розмову!
ВОЛОЦЮГА: Хіба ми з вами так близько знайомі?
О'НІЛ: Він критикував Америку? Казав щось комуністичне?
ВОЛОЦЮГА: Пішов ти…
О'НІЛ: У ваших інтересах співпрацювати з нами. Інакше…
ВОЛОЦЮГА: Інакше що?
Незнайомець недобре посміхається і виймає з кишені пальта візитівку.
О'НІЛ: Агент О'Ніл, ФБР.
ВОЛОЦЮГА (наляканий самовпевненістю нишпорки, його холодною зверхністю): Трясця! Погрожували б краще Аль Капоне!
О'НІЛ: А тепер — до роботи! Хутчіш! Мені потрібний детальний звіт.
2
Ніч. Березень 1939 року.
Місячне сяйво вкриває темно-синій краєвид сріблястими відблисками.
Айнштайн сидить на березі, поруч стоїть гасова лампа, яка розливає тепле золоте заспокійливе світло. З великої полотняної торби він виймає листи ; час від часу помічає щось олівцем у нотатнику.
Волоцюга — з виглядом завсідника — сидить неподалік і читає газету.
Раптом він підскакує.
ВОЛОЦЮГА: Нічого собі! У Німеччині на площі привселюдно спалили ваші книжки?!
АЙНШТАЙН: Я зрадів, почувши про це. Гітлер може перетворити на попіл наші сторінки — але не зможе спалити думку, адже думка і є вогонь.
ВОЛОЦЮГА: І вигадаєте ж!
АЙНШТАЙН: Такий у мене, певною мірою, фах.
Волоцюга знову занурюється в газету.
ВОЛОЦЮГА: Ох уже ж цей Гітлер… Примусове лікування у божевільнях, страти без вироку, агітація серед молоді, примус вітатися вигуком «Гайль Гітлер!»… Чи не перебільшують наші газетярі?
АЙНШТАЙН: Краще б уже перебільшували…
ВОЛОЦЮГА: Щоби продати кілька сторінок, журналісти переводять тонни паперу. Держсекретар Корделл Галл так і сказав: преса викохує квіти, які не ростуть у реальному світі.
АЙНШТАЙН: Це влаштувало б його, це влаштувало би вас, це влаштувало б і мене. Жахливі вчинки нас так вражають, що ми воліємо вважати їх за вигадку. Заперечуючи жахіття, ми почуваємося кращими — ніби задешево виторговуємо собі чесноти.
ВОЛОЦЮГА: Гарно підмічено! Коли я мав десять років, один приятель пояснив мені, звідки на світ беруться діти. Пісюн потрапляє до щілини… А потім тим самим пісюном пісяють… Його розповідь видалась мені настільки дивною, що я відмовився вірити в неї, заявивши: «Я добре знаю тата і маму — вони ні за що на таке не погодились би!»
Він гмикає. Айнштайн, занурений у похмурі думки, не сміється.
ВОЛОЦЮГА: Даруйте — певно, я заважаю вам нісенітницями…
АЙНШТАЙН: Є тільки одна риса, яка має цілковито являти себе у світі, де все відносно: гумор. Я дуже високої думки про ваше почуття гумору. (Повертається до попередньої теми.) Ні, газети не перебільшують: канцлер Німеччини Гітлер втілює те, про що завжди казав, — веде війну та винищує певні прошарки населення.
ВОЛОЦЮГА: Не хотів би я бути німецьким євреєм…
АЙНШТАЙН: Таким, як я… (Пауза.) Або таким, яким я був… Я здобув громадянство Швейцарії.
ВОЛОЦЮГА: Але ж ви — єврей? Цього ж не позбудешся.
АЙНШТАЙН: Коли я народився, записали, що я — «німецький громадянин єврейського віросповідання». Я завжди глузував із цього: цікаво, чи існує віра, сповідуючи яку, перестаєш бути євреєм?
ВОЛОЦЮГА: То ви не вірите в Бога?
АЙНШТАЙН: Якби я увійшов до синагоги, Бог навряд чи впізнав би мене… До речі, єврей — це не тільки релігія… Одного дня я прокинувся іншою людиною: напередодні був німцем, а зранку обернувся на єврея.
Що сталося впродовж тієї ночі? Вибори виграв Гітлер. Антисемітизм перефарбував мене на єврея.
ВОЛОЦЮГА: І як вам у шкурі єврея?
АЙНШТАЙН: Це ніби фатум. Прив'язує до певних поглядів, гартує характер, спрямовує перебіг думок, збагачує пам'ять. Варто усвідомити своє єврейство — і все, ти у пастці.
ВОЛОЦЮГА (глузливо): Диви, достоту як у скаутів: став євреєм — назавжди єврей!
Вони вимушено сміються. Явно намагаються здаватись легковажнішими, ніж насправді.
Волоцюга показує на стос газет.
ВОЛОЦЮГА: «Заборона на працевлаштування євреїв», «У євреїв відбирають майно», «Євреїв заарештовують»… Ви мали рацію, розливши між собою та Гітле-ром океан. Тут, у Нью-Джерсі, немає чого боятися.