АЙНШТАЙН: Звісно, я вчасно дав драпака. Пунктуальний боягуз… (Піднімає торбу, з якої випадає кілька листів різних розмірів.) Ану ж, угадайте, що це таке!
ВОЛОЦЮГА: Якби листи було адресовано мені, то за вагою боргів, залишених мною за двадцять років у барах…
АЙНШТАЙН: Вгадайте.
ВОЛОЦЮГА: Заступниці цноти вимагають від вас поголити вуса?
АЙНШТАЙН: Ні.
ВОЛОЦЮГА: Послання від закоханих у вас жінок?
АЙНШТАЙН: Я ж не співак, не актор, та й математика, боюся, не додає сексуальності.
ВОЛОЦЮГА (жартівливо): Однак я знав одну теорему — ту, яку склав Піфагор і яка вводила мене в дивні стани… (Серйозно.) По правді, з математикою в мене завжди були проблеми.
АЙНШТАЙН: У мене теж! (Серйозно.) Євреї Європи просять мого втручання — щоб я допоміг їм переселитись до Сполучених Штатів. Усі ці листи — від них.
ВОЛОЦЮГА: А навіщо їм ваша допомога?
АЙНШТАЙН: Бо американський уряд посилює вимоги. Окрім метрики, претенденти на притулок повинні надати довідку з поліції їхньої країни, де посвід-чувалось би, що вони — сумлінні громадяни. Уявіть: упосліджений єврей з валізами в обох руках пнеться до штаб-квартири Гестапо і вимагає надати йому посвідчення про сумлінність!
ВОЛОЦЮГА: Халепа…
АЙНШТАЙН: Щоби запит відхилили, нацисти пишуть «комуніст» або «симпатизує комуністам» — цього достатньо! Для президента Рузвельта комуністи гидкіші за фашистів.
ВОЛОЦЮГА: Хіба він не має рації?
Айнштайн зачудовано дивиться на волоцюгу. Обидва знічено німують. Жоден не хоче починати суперечку, кожен побоюється відповіді.
Минає кілька хвилин.
ВОЛОЦЮГА: Що ви робите з усіма цими листами?
АЙНШТАЙН: Роздаю. Шукаємо підприємців, які надають біженцям робочі місця чи перебирають на себе фінансові витрати. Оскільки я сам не можу дати ні грошей, ні посад, то пишу рекомендаційні листи єврейським митцям, викладачам і науковцям.
ВОЛОЦЮГА: І що, це спрацьовує?
АЙНШТАЙН: Потроху. Дуже повільно. Надто повільно…
ВОЛОЦЮГА: Уряд визначив квоти. Прихистити тут усіх знедолених — це не рішення.
АЙНШТАЙН: Звісно, Америка не мусить вирішувати цю проблему — це радше питання до всього людства.
Волоцюга зітхає, осягаючи глибину питання.
ВОЛОЦЮГА: До людства? Ну, це ж так просто! Коли зустрінетеся з людством, переказуйте йому і від мене вітання!
АЙНШТАЙН (підігрує): Це буде нелегко… Останнім часом людство не з'являється на людях. Ось ви, скажімо, щось чули про нього нове? (Серйозніше.) Хіба можна уявити Голлівуд без євреїв? Сумний пляж для пенсіонерів, де із зірок засмагало б лише мишеня Міккі…
Волоцюга кахикає, виймає один із листів і показує його Айнштайнові.
ВОЛОЦЮГА: Можна?
АЙНШТАЙН: Прошу.
ВОЛОЦЮГА: «Професорові Альбертові Айнштайно-ві, Принстон, Сполучені Штати Америки». Що?! Оце й усе — а листа все ж доставлено?! Браво! Скидаю перед вами капелюха! А я гадав, що тільки мишеня Міккі от-римує листи без детальної адреси. «Міккі, Голлівуд» — і гоп! — лист уже на столі мишеняти! (Роздивляється конверт.) Ого, які цікавезні марки! Якби я був усесвітньо відомий — як ви, — то став би філателістом! Ніколи про це не думали? (Розкриває конверт.) Дуже цікаво! Можна, я вам прочитаю?
АЙНШТАЙН: Звичайно. Уважно слухаю.
ВОЛОЦЮГА: Якийсь бельгієць дякує вам за підтримку Руху відмовників. Це що, такі ліваки? Чи соціалісти?
Айнштайн насуплюється.
АЙНШТАЙН: Звідки ви це взяли?
ВОЛОЦЮГА (збентежений, усе ж наполягає): Ці відмовники стверджують, буцімто війни влаштовано капіталістами для знесилення робітничого класу шляхом убивства наймолодших і найважливіших його членів. А от мені казали, що пацифізм вигадали червоні!
АЙНШТАЙН: Казали? Хто казав? Хто вам таке бовкнув?
ВОЛОЦЮГА: Вже не пригадую, хто саме…
АЙНШТАЙН: Раджу пригадати, і — будь ласка, більше не спілкуйтеся з цією особою!
Айнштайн суворо дивиться на волоцюгу.
Мить ніякового мовчання. Присоромлений волоцюга повертається до листа.
ВОЛОЦЮГА: Цей бельгієць просить вас допомогти юним відмовникам.
АЙНШТАЙН: Ні.
ВОЛОЦЮГА: Як?! Чому?!
АЙНШТАЙН: Ще не так давно можна було сподіватися, що спротив окремих особистостей переможе мілітаризм у Європі. Тепер, коли я бачу, як Німеччина готується до війни, мені не смішно: свобода у небезпеці. А Бельгія — занадто мала…