О'НІЛ: Бо ми знаємо, хто він такий.
ВОЛОЦЮГА: І що?
О'НІЛ (витримує поважну паузу, спиняючи необачного Волоцюгу): Ви зробили те, що я наказав? Примусили його захищатися?
ВОЛОЦЮГА: Атож, я використав усі ваші доводи: соціалісти, які ухиляються від служби у війську, Америка, що має остерігатися більшовиків серед іммігрантів…
О'НІЛ: А він?
ВОЛОЦЮГА: Уважно слухав мене.
О'НІЛ: І що?
ВОЛОЦЮГА: Він просто слухав.
О'НІЛ: Остерігається…
ВОЛОЦЮГА: Мене?
О'НІЛ: Усіх. Це ж професійний брехун!
Пауза.
ВОЛОЦЮГА: Я вас розчарував? Поганий із мене шпигун… Зверніться до когось іншого.
О'НІЛ: Хочете ухилитися від священного обов'язку кожного американця? Якби це почув ваш син, який загинув зі зброєю в руках…
Присоромлений Волоцюга схиляє голову.
О'НІЛ: Вам здається, що ви втрачаєте з ним контакт?
ВОЛОЦЮГА: Ні. І це бентежить мене. Насправді, Айнштайн мені симпатичний, я навіть вірю йому…
О'НІЛ: Тримайте себе в руках! Хоч він і знайшов тут притулок, та все ж ненавидить Америку! Просить надати йому громадянство, але ганьбить нас! Приховує недобрі наміри…
ВОЛОЦЮГА: Які наміри?
О'НІЛ: Він хоче отруїти Штати. Заразити їх вірусом комунізму! Це зрадник на службі в червоних!
ВОЛОЦЮГА: Ви знаєте це напевно чи лише побоюєтеся цього?
О'НІЛ: Ми ведемо розслідування, аби довести це.
ВОЛОЦЮГА: О, зрозуміло! То спочатку ви робите висновок, а потім збираєте аргументи — дивна якась логіка, їй-Богу!
О'НІЛ: Та невже? То чому ж він так дбає про поселення тут своїх друзів? За їхнім показним єврейством приховується справжнє обличчя — більшовики!
ВОЛОЦЮГА: Це вже занадто… Відчепіться ж ви від мене! Дайте нарешті спокій!
О'НІЛ: І мови не може бути! Наступні дні будуть найцікавішими. Прислухáйтесь уважно: події примусять кролика вистрибнути з кущів!
О'Ніл починає відходити.
ВОЛОЦЮГА: Що вже сталося?
О'НІЛ: Вранці Гітлер вдерся до Чехословаччини. Незабаром у Європі спалахне війна.
3
Захеканий переляканий Волоцюга підхоплюється, стривожений тим, що відбувається далеко на озері. Махає руками, ніби кличе когось.
ВОЛОЦЮГА: Гей, там! Але ж… цього не може бути… Егей!.. Та гаком же, гаком!.. Втрапите ж до води… Ну ж бо, тримайте його… о Господи!.. та тримайте ж!.. так, а тепер праворуч…
Раптом він скрикує.
ВОЛОЦЮГА: Дідько, він перевернувся! (Страшенно переляканий.) Ви вмієте плавати? (За мить, не дочекавшись відповіді.) Гей… пане Айнштайне! Ви вмієте плавати? Гей!
Застигає з виразом горя на обличчі.
ВОЛОЦЮГА: О ні — це, певно, поганий сон: він не рухається, він не відповідає… (Голосно вдалину.) Гей, ви поранені? Забилися? Егей!.. (До себе.) Джмелів слухає…
Наважується плисти на допомогу. Кладе торбину й виходить.
ГОЛОС ВОЛОЦЮГИ (за сценою): Агов, та приходьте ж до тями! Пане Айнштайне, ви чуєте? Ви у воді. Якщо не дотягнемо до берега, годуватимете собою рибу. Пане Айнштайне, будь ласка… Трясця, я не дістаю до дна! Я ж… чорт!.. Допоможіть! Допоможіть! Сюди!
Чути плюскіт. Раптом усе стихає.
З'являється Айнштайн, він тягне Волоцюгу. Вигляд у того значно гірший, ніж у Айнштайна.
Опустившись на пісок, Волоцюга відкашлюється, відпльовується і приходить до тями.
Аж роздуваючись від гордощів, він озирається на Ай-нштайна.
ВОЛОЦЮГА: Я врятував вам життя!
Айнштайн усміхається, не заперечуючи. Думки його десь далеко.
ВОЛОЦЮГА: Що трапилося?
АЙНШТАЙН: Та нічого…
ВОЛОЦЮГА: Як це — нічого?! По-перше, ви ледве тримали кермо — мов курка у кабріолеті, їй-Богу! По-друге, вилетіли за борт, не давалися знати…
АЙНШТАЙН: Невже?
ВОЛОЦЮГА: Ви забилися? Змерзли?
АЙНШТАЙН: Не знаю. Певно, і забився, і змерз.
ВОЛОЦЮГА: І мовчите, не слухаєте мене! Ви що, не чуєте, гей?!
АЙНШТАЙН: Я міркую…
ВОЛОЦЮГА (помічає, що Айнштайн дуже стурбований): Що, негаразди в науці?
АЙНШТАЙН: О, якби ж то!.. (Раптом стривожено обмацує себе.) Мій лист! Тільки не це…
АЙНШТАЙН (обстеживши кишені, виймає з куртки листа): Це ж треба… він сухий…
ВОЛОЦЮГА: Гадаю, це знак.
АЙНШТАЙН: Даруйте?
ВОЛОЦЮГА: Це означає, що його таки варто відправити адресату…
АЙНШТАЙН (явно збентежений, кидає лист на пісок): Я у знаки не вірю. Якби ви знали, чого мені коштував оцей лист!.. Я ніколи не почувався настільки розшарпаним!