ВОЛОЦЮГА: Розшарпаним?
АЙНШТАЙН: Замордованим.
Він дивиться на Волоцюгу, ніби зважуючи, чи варто продовжувати, потім різко підводиться.
АЙНШТАЙН: Не слід вам тут мерзнути… матимете клопоту з гіпертонією! У мене в авто є плед. Я миттю!
Виходить.
ВОЛОЦЮГА: А як же лист?
АЙНШТАЙН (за сценою): Пригляньте за ним. Лист навряд чи втече, проте якщо з'явиться хто чужий — вдягайте ваші штучні ікла та гавкайте щосили!
Наляканий важливістю покладеного на нього завдання, Волоцюга підсовується до листа — поволі, немов до живої істоти — і нахиляється, щоби прочитати адресу.
ВОЛОЦЮГА: Ой леле! Лист президентові Рузвельту! Певно, там повно лайки.
Він похмурніє, почувши чиїсь кроки. Побачивши О'Ні-ла, намагається сховати конверт.
Набурмосений агент підходить до Волоцюги.
О'НІЛ: Пильнуйте! Учора в Айнштайна були підозрілі гості. Він кілька годин радився з науковцями з-за кордону.
ВОЛОЦЮГА: Він якийсь сам не свій. Щойно мало не втопився.
О'НІЛ: Спроба самогубства? Навряд.
ВОЛОЦЮГА: Бачили б ви, як він кермував яхтою прямісінько на трамплін, а потім шугнув у воду й не рухався! Ви змінили би свою думку.
О'НІЛ: Ні, це не в його дусі.
ВОЛОЦЮГА: А ви бачили, як я його врятував?
О'НІЛ (колючим тоном): Та невже? Ви ледь не пішли на дно. Це він підібрав вас і дотягнув на спині до берега.
Волоцюга знизує плечима, відкидаючи цю версію.
О'НІЛ: Що він вам сказав?
ВОЛОЦЮГА: Казав, що склав щойно листа, який коштував йому сил.
О'НІЛ: Дістати б цього листа!
ВОЛОЦЮГА: Еге ж…
О'НІЛ: Кому його адресовано?
ВОЛОЦЮГА: Цього він не сказав.
О'НІЛ: Ось він повертається — я зникаю. Спробуйте дізнатися, що в тому листі.
О'Ніл виходить.
Волоцюга виймає листа, кладе його туди, де він був раніше, — і чекає, поклацуючи зубами від холоду.
Заходить Айнштайн.
АЙНШТАЙН: Ось!
Накриває плечі Волоцюги пледом.
Потім помічає листа і насуплюється.
АЙНШТАЙН: Здається, я когось бачив, отам… Тут ніхто не проходив?
ВОЛОЦЮГА: Так, один пан цікавився найближчим рестораном. Огидна мармиза! Не хотів би я стати сосискою на його виделці!
Айнштайн сідає, вгортаючись у другий плед.
АЙНШТАЙН: Я непокоюся через ситуацію…
ВОЛОЦЮГА: Забагато непокоїтеся! Ви схильні бачити все у чорному кольорі. У березні ви стверджували, що війна спалахне, бо Німеччина вдерлася до Че-хословаччини. Зараз маємо серпень, і що? Нічого! На тому все й закінчилося. Франція, Англія, Росія і Штати не сказали і слова супроти.
АЙНШТАЙН: Ганебище…
ВОЛОЦЮГА: Але війни немає.
АЙНШТАЙН: Ні, війна таки є. Навіть якщо Франція, Англія, Росія і Штати не прагнуть воювати, Німеччина вже готова. Це питання кількох тижнів, а може — і днів. (Зривається на крик.) Я ненавиджу війну, але ми мусимо перемогти!
Він підстрибує у нестямі й на одному диханні зізнається в тому, що його мучить.
АЙНШТАЙН (гордо): Ні, ну ви можете таке уявити?! Дуже скоро уран можна буде перетворити на нове джерело енергії!
ВОЛОЦЮГА (ошелешено): Уран?..
АЙНШТАЙН (нестямно): Стало можливим змоде-лювати ланцюгову ядерну реакцію у великій масі урану!
ВОЛОЦЮГА (пригнічено): Що ви кажете?..
АЙНШТАЙН: Це дозволить вивільнити велику кількість енергії та отримати багато нових елементів на кшталт радію!
Він заявляє це урочисто — наче про доведений факт. І чекає на реакцію співрозмовника.
ВОЛОЦЮГА (заледве приходячи до тями): Перекладіть мені, будь ласка, бо я трішечки розгубився.
АЙНШТАЙН: Бомба! Можна буде створити атомну бомбу — найпотужнішу і найсмертоноснішу з-поміж усіх! Її вибухова потужність буде в мільйони разів більшою за потужність звичайних бомб. Однієї такої бомби буде достатньо, щоби зруйнувати Нью-Йорк!
ВОЛОЦЮГА (нажахано): Господи Боже!
АЙНШТАЙН (пафосним, величним жестом показує вниз): І все це тут!
ВОЛОЦЮГА (перелякано підстрибує): Тобто — тут?
АЙНШТАЙН: Усе тут!
ВОЛОЦЮГА (панікує): Тут?!
АЙНШТАЙН: Авжеж, тут! У цьому конверті!
Волоцюга відступає, ніби в конверті приховано бомбу. Обидва дивляться на конверт із жахом.
Тривала пауза.
ВОЛОЦЮГА (пошепки): І коли вона вибухне?