АЙНШТАЙН: Скоро.
ВОЛОЦЮГА (зопрівши): Коли це — скоро?
АЙНШТАЙН: Не знаю. За півроку. За рік. Можливо, за два…
ВОЛОЦЮГА: Еге… Не раніше?
АЙНШТАЙН: Власне, тоді, коли буде готова.
ВОЛОЦЮГА (полегшено зітхає): Отакої… То в конверті не бомба?
АЙНШТАЙН: Звісно ж, ні.
ВОЛОЦЮГА (заспокоївшись, але все ж насторожено): То що тоді там?
АЙНШТАЙН: Моя зрада.
Спантеличений Волоцюга витріщається на Ай-нштайна, якому, як видається, зле.
АЙНШТАЙН (схопившись за голову): Господи, ну навіщо?! Чому саме я?!
Пауза.
ВОЛОЦЮГА: Отож-бо! Чому саме ви?
Занурений у думки Айнштайн сіпається.
АЙНШТАЙН: Даруйте, що?
ВОЛОЦЮГА: Нащо писати президентові?
АЙНШТАЙН: Наукова спільнота зобов'язана попередити владу. Мої друзі-фізики — Сілард і Вігнер — Цей жереб випав мені…
Він махає листом, ніби комусь погрожуючи.
АЙНШТАЙН: Німці вивели з ринку уран, який видобувався у копальнях Чехословаччини, — і це доводить, що вони також намагаються змайструвати бомбу! Я колись жив у Німеччині, тож знаю, як наполегливо й ефективно там можуть працювати, які там блискучі науковці — хай навіть багато хто втік після 1933-го. І з усього цього я роблю висновок, що рано чи пізно вони зможуть спорудити для Гітлера пекельну машину! Ми не повинні втрачати ні секунди, ми мусимо випередити їх! (Після паузи.) Уявляєте? Я заохочую військових до створення найбільш руйнівної вибухівки. Я!
ВОЛОЦЮГА: Чудова новина!
АЙНШТАЙН: Що?!
Волоцюга встає і виструнчується майже по-військовому — його розпирає від гордощів.
ВОЛОЦЮГА: Я радий, що завдяки вам Сполучені Штати дуже скоро матимуть найпотужнішу зброю!
із Енріко Фермі запатентував ядерний реактор. Юджин Пол Вігнер (1902—1995) — угорсько-американський фізик-теоретик і математик, один із лауреатів Нобелівської премії з фізики 1963 року. Сі-лард, Вігнер і Айнштайн у 1939 році спільно підписали згаданого тут листа президентові Рузвельту, внаслідок якого було започатковано проект «Мангеттен».
АЙНШТАЙН (ошелешено): Але я роблю це не заради Сполучених Штатів, а щоб побороти Гітлера — тільки з цією метою! Якщо уранова бомба потрапить до рук фашистів, цивілізацію буде приречено. Я стою на захисті світу й культури! А не окремої країни чи уряду!
ВОЛОЦЮГА: Та що це ви кажете! Ви ж друг Сполучених Штатів! Ба більше: ви — патріот! (Плескає Айн-штайна по плечу, мов генерал, що хвалить солдата.) Сподіваюся, незабаром ви отримаєте громадянство. (Хизуючись, додає.) Тепер я знаю, навіщо ризикував життям, виловлюючи вас із озера… Я не просто виконав свій обов'язок — я врятував героя, якому судилося врятувати Америку!
Зворушений власними словами, Волоцюга витирає несподівані сльози.
Айнштайн мовчить, збентежений.
ВОЛОЦЮГА: Ну от, а тепер мушу влити в себе хоча б один кухоль пива! Бо від цього купання і заіржавіти можна!
Він виходить, переконаний, що Айнштайн піде слідом за ним.
Проте, залишившись на самоті, Айнштайн хапає листа і з люттю й несамовитим криком розриває його на клаптики.
Потім, знеможений, низько похиляє голову, мов пойнятий болем людини, яку ніхто не розуміє.
Волоцюга повертається.
ВОЛОЦЮГА: То ви йдете?
АЙНШТАЙН: Авжеж!
Та перш ніж піти, Айнштайн збирає уривки листа й уважно роздивляється — чи можна їх склеїти? Він усе-таки зважився надіслати послання Рузвельтові.
4
Чиста шляхетна музика повнить ніч, гармонійно поєднуючись із величчю Всесвіту.
Волоцюга, сидячи, слухає, мов зачарований.
Заходить Айнштайн — це він грає на скрипці. Раптом припустившись фальшивої ноти, він уриває гру й опускається поруч із Волоцюгою.
АЙНШТАЙН: Що ви робите?
ВОЛОЦЮГА: Нічого не роблю, просто сиджу.
АЙНШТАЙН: А я сьогодні напрацювався…
ВОЛОЦЮГА: Ну й добре. Моє гультяйство має сенс тільки тоді, коли інші гарують.
Вони удвох милуються небом.
ВОЛОЦЮГА (обводить рукою небесне склепіння): Вітаю під моїм дахом!
АЙНШТАЙН: Дякую за запрошення!
ВОЛОЦЮГА: Мені тут нудно не буває. Стільки зірок…
АЙНШТАЙН: Тільки дві речі не мають кінця: Всесвіт і людська глупота. Проте щодо Всесвіту я досі не впевнений…
Пауза.
АЙНШТАЙН: Неймовірно! Який величезний місяць! Тільки погляньте! Гігантський… Ніколи такого не бачив.