Волоцюга радісно позирає на сріблясте світило.
ВОЛОЦЮГА: Еге ж, мушу визнати: сьогодні я собою задоволений.
АЙНШТАЙН: Ви хочете сказати, що це ви?..
ВОЛОЦЮГА: Ясна річ.
АЙНШТАЙН: Мої вітання!
ВОЛОЦЮГА: Можу уступити його вам за десять доларів.
АЙНШТАЙН: Якихось десять доларів за дивовижний місяць? Навіть не сперечаюся — я беру!
Виймає з кишені купюру і простягає її Волоцюзі, який миттю хапає гроші.
ВОЛОЦЮГА: Слухайте, ви поводитесь, наче великий пан, хоча насправді я віддав би вам місяць і за п'ять доларів!
АЙНШТАЙН: Ні, це ви поводитесь, мовби справжнісінький принц: мальовничий берег, озеро, скільки сягає око, сріблясті спінені хвильки і місяць… О, місяць!..
ВОЛОЦЮГА: Еге ж! Мені місяць нечасто вдається так добре.
АЙНШТАЙН: А ці ледь чутні вабливі звуки, що це таке?..
ВОЛОЦЮГА: Цвіркуни. Мій особистий хор.
АЙНШТАЙН: О, це ж просто диво!
Виймає ще одну купюру, щоб віддячити за «концерт», але Волоцюга зупиняє його рух.
ВОЛОЦЮГА: Дозвольте! Це мій подарунок вам.
АЙНШТАЙН (наполягає): Тримайте!
ВОЛОЦЮГА (бере купюру): Вам дяка від співаків.
Обидва зітхають із насолодою.
ВОЛОЦЮГА: Слухайте, а ви вірите в Бога?
АЙНШТАЙН: Спочатку визначтесь із тим, хто такий для вас Бог, а потім я відповім.
ВОЛОЦЮГА: Бог — це той, хто усе сотворив. Усе це.
АЙНШТАЙН: Фізики намагаються збагнути Божі думки.
ВОЛОЦЮГА: Це означає «так»? Вірите?
АЙНШТАЙН: Якщо віра — це завзятий пошук відповідей на запитання, тоді: так, вірю! Бо єдине, що буде в природі незбагненним завжди, — це, власне, те, що її можна збагнути. Чим більше шукаю, чим далі женуся за істиною, тим частіше дивуюсь і відчуваю захоплення! Наука пробуджує в мені хлопчиська!
ВОЛОЦЮГА: Цікаво, чи дивляться зараз у небо наші солдати в Європі?
АЙНШТАЙН: Ні. Війна притуплює зір і згинає шиї. У приціл можна побачити тільки бруд.
ВОЛОЦЮГА: Знову ви грішите песимізмом… І все ж Сполучені Штати вступили у війну.
АЙНШТАЙН (іронічно): Атож, тепер у мене є всі підстави для оптимізму: війна охопила планету!
ВОЛОЦЮГА: Важить лише те, що Штати прийшли на допомогу Британії, Франції та іншим країнам.
АЙНШТАЙН: Три роки! Їм на це знадобилися цілих три роки, а також напад японців на Перл-Гарбор! Страшно й подумати, скільки людей загинуло…
ВОЛОЦЮГА: Яка різниця!
АЙНШТАЙН (ствердно киває головою): А й справді — яка різниця?.. Авжеж. (Схоплюється.) Ет, забув! У мене зустріч о десятій вечора! Котра година?
ВОЛОЦЮГА: Рівно десята…
АЙНШТАЙН (миттю заспокоївшись): Для того, щоб запізнитися, ще є час.
ВОЛОЦЮГА: Ви завжди так чините?
АЙНШТАЙН: Знаєте, я помітив, що люди, які спізнюються, бувають у значно кращому гуморі, ніж ті, які приходять завчасно.
Виймає три олівці й заходиться гострити їх.
ВОЛОЦЮГА: А що там із бомбою?
АЙНШТАЙН: Команда вчених на чолі з Оппенгеймером узялась до роботи. Однак нацисти почали раніше, адже президент Рузвельт цілих два роки зважував небезпеку.
ВОЛОЦЮГА: А чому ви не працюєте разом із ними?
АЙНШТАЙН: Мене також цікавить відповідь на це запитання. Оскільки громадянство я вже отримав. Гадаю, я не найдурніший із-поміж американців у царині ядерної фізики.
ВОЛОЦЮГА (переводячи розмову на жарт): Ось вам іще одна загадка!..
АЙНШТАЙН: Так, але яка гидотна! Різниця між таємницями Бога та загадками людей полягає в тому, що Богові дріб'язковість не властива.
ВОЛОЦЮГА: Можливо, американці вирішили, що ви… застарий?
АЙНШТАЙН: Вік впливає на нас по-різному: одних знесилює, інших — загартовує. Гадаю, останні роки довели, що мій мозок досі працює доволі продуктивно.
ВОЛОЦЮГА: Тоді, може, справа в тому, що ви — не знавець озброєння?
АЙНШТАЙН: Та невже?! Тоді навіщо Флот доручив мені вирішення своїх проблем із вибухівкою? Я задовольнив чимало забаганок військового керівництва.
ВОЛОЦЮГА: Але ж ви і щасливець! Я набрид їм, пориваючись на війну, і щоразу мені відмовляли — кажуть, буцімто від мене камфорою тхне!
АЙНШТАЙН: Що кажуть, даруйте?
ВОЛОЦЮГА: Від мене відгонить занепадом, кінцем. Порожньою пляшкою. Я — немічний стариган. (Після паузи.) І як успіхи у розробці бомби?
АЙНШТАЙН: Лише уявіть: я не знаю! Між ними і мною звели мур мовчанки — я не можу спілкуватися навіть із близькими друзями з Європи. Напевно, їм віддали наказ. Усе це справа рук уряду.