Зненацька Айнштайн відчуває, ніби на нього звалилося якесь лихо. Він здригається.
За ним — по той бік земної кулі (і в його уяві) — постає гриб із диму, гриб, утворений атомною бомбою.
Айнштайн відводить смичок від струн і помічає гриб.
Його беруть дрижаки, він приголомшений і нажаханий.
АЙНШТАЙН: Боже мій…
Хмара з частинок забарвлює небо у чорний колір. Ай-нштайн — маленький, кумедний, безсилий перед тоннами первісної люті, які ллються на планету — стоїть під цим чорним небом.
Світло вимикається. Морок.
6
У темряві вибухає бомба . Гуркіт, тремтіння землі . Повітря насичується вуглецем. З'являється поривчастий вітер, валить дим. Таке враження, ніби життю — кінець.
Потроху на мирний берег озера повертається світло.
Волоцюга й О'Ніл стоять поруч, кожен тримає в руках по стосу газет.
Прекрасна погожа днина у серпні 1945 року.
Вони, забувши про різницю в соціальному статусі, палко обіймаються.
ВОЛОЦЮГА: Це перемога! Ми перемогли!
О'НІЛ: Це перемога Америки! Ми найсильніші! Японці відхаркують кров'ю!
ВОЛОЦЮГА: По віскі?
О'НІЛ: Я на службі. До того ж, я взагалі не вживаю.
ВОЛОЦЮГА: Невже?
О'НІЛ: Біс із ним! Якщо не сьогодні, то вже ніколи! Мене мучить спрага!
Поки Волоцюга копирсається в торбині у пошуках чарки, О'Ніл хапає пляшку і починає пити віскі просто з неї. Волоцюга здивовано спостерігає за ним.
Нарешті О'Ніл відривається від пляшки і витирає вуста.
О'НІЛ: Будьмо! За Хіросіму!
ВОЛОЦЮГА: За Хіросіму! Тепер японці точно складуть зброю.
О'НІЛ: Та вони божевільні, ті япошки! Скажені пси! Їхні пілоти, помітивши ціль, воліють вибухнути разом із літаком, аніж не влучити! Через це ми втратили стільки людей. А Трумен — гоп! — і скинув бомбу! Молодчина, Трумен! За Хіросіму!
ВОЛОЦЮГА: За Хіросіму!
О'Ніл вириває пляшку з рук Волоцюги і жлуктить віскі. Випиває кількість, небезпечну для людини, не призвичаєної до трунку.
Відірвавшись від пляшки, О'Ніл радісно верещить — достоту ковбой, що сідлає дикого огира.
О'НІЛ: Еге-гей!
ВОЛОЦЮГА: Ви часом не з Техасу?
О'НІЛ: Як ви здогадалися?
Знову хапає пляшку і бачить, що вона вже порожня.
О'НІЛ: Заждіть. У моєму авті є ще.
ВОЛОЦЮГА: Не треба. Гадаю, вже досить. Ви ж не звикли до алкоголю. Краще б…
О'НІЛ: Оце вже ні! Я наполягаю! Ту пляшку я конфіскував в одного свідка, якого допитував. Залишив її в багажнику. На згадку. Хвилинку!
Виходить, вигукуючи «Еге-гей!».
Заходить насуплений Айнштайн — він поволі спускається до Волоцюги. Неначе двієчник, який бачить суворого вчителя, Волоцюга намагається прибрати серйозний вираз обличчя.
АЙНШТАЙН: Ви вже чули?
ВОЛОЦЮГА: Цей день увійде в історію!
АЙНШТАЙН: Авжеж, увійде — і позначиться на ній. Звісно, якщо історія ще існуватиме…
ВОЛОЦЮГА (врочисто піднімає руку): Кінець Другої світової війни!
АЙНШТАЙН (бурмоче): Не знаю, який вигляд матиме Третя світова, проте переконаний, що на Четверту людей просто не назбирається. Америка виграла війну, але людство втратило мир! (Розлючено.) Зрадники! Кляті зрадники! Ми готували бомбу, щоб воювати проти німців, а Трумен вирішив скерувати її на японців!
ВОЛОЦЮГА: На ворогів!
АЙНШТАЙН: Рузвельт так не вчинив би! Рузвельтові вистачило би демонстрації сили десь у пустелі, без жертв, щоби трохи охолодити японців. Якби він не помер, то тримав би віце-президента, цього недоумка, тупака Трумена, який винищив стільки японців, тільки щоби переграти росіян, щоби завадити комуністам звільнити Азію!
Повертається п'янезний О'Ніл, вимахуючи пляшкою.
О'НІЛ: А ось іще одна пляшечка, щоби прилити бомбочку! За Хіросіму!
Айнштайн обертається до нього.
АЙНШТАЙН: Пане, ви святкуєте вбивство?
О'НІЛ: Трясця, це він!
Він зупиняється, похитуючись, намагаючись утримати рівновагу.
АЙНШТАЙН: З ким маю честь?
О'НІЛ: О дідько, дідько!
АЙНШТАЙН (простягаючи руку так, ніби вже почув ім'я): Дуже приємно! А я — Альберт Айнштайн.
О'НІЛ: Взагалі-то ви не повинні мене бачити. (Махає руками.) Бачите мене? (Айнштайн ствердно киває. Тоді О'Ніл затуляє очі руками.) А так?