Здаля, мов відлуння вітру, чуються вибух, зойки, шум важких пересувань, плач дітей. Де це насправді — десь у вечірній далині чи в головах цих двох диваків?
Хтозна — неможливо дізнатися правду.
Коли Айнштайн нарешті підводить голову, по його обличчю течуть сльози.
АЙНШТАЙН: Я не зробив нічого поганого… але пробачити собі не можу!
ВОЛОЦЮГА: А хіба в Бога був вибір, коли він створював світ?
7
Під променями боязкого сонця Волоцюга й О'Ніл зустрічаються на березі озера.
Цього разу звична добродушність Волоцюги притьмарена розпачем. Він блідий, нашорошено роззирається, ніби змучений якоюсь гризотою.
О'НІЛ: Маємо точні дані: росіяни змайстрували атомну бомбу. Підірвали її в пустелі, аби подратувати нас.
ВОЛОЦЮГА: Я вже про це читав.
О'НІЛ: Ми впевнені: Америкою гасають шпигуни. Бо як інакше, скажіть мені, більшовикам поталанило б зробити бомбу?! Певна річ — вони викрали наші креслення!
ВОЛОЦЮГА: Але як таке могло статися?
О'НІЛ: Можна скільки завгодно підвищувати засоби безпеки, збільшувати кількість охоронців, зводити мури, пускати огорожею струм — але що завадить фізикові передати ворогу формули? До того ж, можна використати жінок…
ВОЛОЦЮГА: Жінок?
О'НІЛ: У росіян увійшло в звичку надсилати красунь, щоби ті зваблювали впливових чоловіків і збирали інформацію. Докторові Айнштайну постійно підсилають таких панянок — його часом заносить не лише думками до зірок, а й головою у подушку.
ВОЛОЦЮГА: Трясця! Ми з вами все переплутали! Не треба бути шпигуном, треба, щоб за тобою стежили… (Схоплюється.) Ви хочете, щоб я повірив, буцімто він нашіптує їм формули на вушко!? Ви що, звинувачуєте його у зраді?!
О'НІЛ: Зрадником стати нескладно — достатньо пристрасті. Візьмімо, скажімо, вашого любого Айн-штайна: після Хіросіми і Нагасакі він вичавив із себе стільки жовчі! Кричав, що у Штатів слід відібрати бомбу й віддати її міжнародній інстанції на кшталт ООН! У 1946 році ваш Айнштайн навіть створив Надзвичайний комітет фізиків-атомників — угруповання пацифістів, які виступали проти ядерної зброї. І серед них — дослідники з проекту «Мангеттен», які працю-вали над створенням бомби. Щоразу, коли з'являється зручна нагода, він звертається до громадськості, вимагає обміну технологіями або й повного роззброєння. Погодьтеся: за такої поведінки достатнього лише одного кроку до передання державної таємниці Радянському Союзові.
ВОЛОЦЮГА: Ви припускаєте чи вже маєте якісь докази?
О'НІЛ: Ми взяли слід. Віднині за Айнштайном стежать цілодобово. Придивляємося до всього — до пошти, сміття, дзвінків, гостей. Повз нашу увагу не проходить жодна дрібниця. І щойно ми відчуємо, що готові…
Волоцюга важко схиляє голову.
ВОЛОЦЮГА: І що на нього чекає?
О'НІЛ: Суд, в'язниця, висилка — там буде видно. Суд Лінча, гідний нобеліанта.
ВОЛОЦЮГА: Останнім часом надто часто лінчують.
О'НІЛ: Це ви про негрів? Не лізьте не в свою справу! ВОЛОЦЮГА (бурмоче): Чому ж, хоча шкіра у мене біла, це стосується й мене…
О'Ніл дивиться на нього зі зневагою, так, ніби домагається від Волоцюги мовчання.
О'НІЛ (роззирається в пошуках Айнштайна): Як завжди, він запізнюється.
ВОЛОЦЮГА: Запізнення — це привілей вродливих жінок і великих чоловіків. (Зненацька із нападом люті.) Годі! Мені вже це в пельку не лізе! Ви зіпсували мені життя!
О'НІЛ: Та невже? Але принаймні ми дозволяємо вам і далі насолоджуватися життям злидаря. Хіба ні? Уявіть, що буде, якщо ми зазирнемо до вашої справи…
ВОЛОЦЮГА: Мені немає чого закинути.
О'НІЛ: О, помиляєтесь, усім є що закинути!
ВОЛОЦЮГА: Це неправда!
О'НІЛ: Правда, правда! А на декого стільки всього можна повісити…
ВОЛОЦЮГА: Годі!
О'НІЛ: Можемо пригадати ваші гідні осуду вчинки: наприклад, порушення приватної власності…
ВОЛОЦЮГА: Та я просто поспати хотів!
О'НІЛ: …розпусні дії в публічному місці…
ВОЛОЦЮГА: Я мився у річці…
О'НІЛ: …та силу-силенну несплачених рахунків…
ВОЛОЦЮГА: Нині навіть із милостині треба податок платити! Ви навіть Ісуса з апостолами запроторили би до в'язниці за ухилення від сплати податків!..
О'НІЛ: Все, досить! Ось ваш об'єкт. Збирайте інформацію. Інакше…
Він виходить.
Айнштайн — значно більш млявий, ніж зазвичай, блідий і змарнілий — підходить до Волоцюги.
АЙНШТАЙН: Старий, маю для тебе чудову новину!