ВОЛОЦЮГА: Це ви про російську бомбу?
Айнштайн, явно здивований, деякий час мовчить.
АЙНШТАЙН: Що ви маєте на увазі?
ВОЛОЦЮГА (стривожено): Тільки не кажіть, що ви радієте російській бомбі! Принаймні не кажіть цього вголос.
АЙНШТАЙН (скривившись): Ет, бомба…
ВОЛОЦЮГА (ошелешений): Але ж ви казали, що виступаєте проти того, щоби бомба залишалася в руках у американців!
АЙНШТАЙН (зверхньо): Американська бомба… Без науковців із Європи американці й петарди не змайстрували б!
ВОЛОЦЮГА: То ви тішитеся з появи російської бомби?
АЙНШТАЙН: Та годі вам… Що за дурнуватий вислів? Бомба не може бути російською чи американською. До речі, якщо вже наділяти бомбу національністю, то, певно, вона буде француженкою. Французька бомба! Адже вчені, завдяки праці яких її було створено, — французи: Фредерік Жоліо-Кюрі, Ганс фон Гальбан та Лев Коварський із лабораторій Колеж-де-Франс у Парижі. Це цілком їхнє дітище! Вони отримали патент іще в 1939 році! Проте після бійні в Хіросімі та Нагасакі французи не квапляться заявляти права на бомбу.
ВОЛОЦЮГА (стривожено): То ви раді чи ні?
АЙНШТАЙН (з гіркотою): Еге ж, зараз лусну від радощів…
ВОЛОЦЮГА: Себто?
Зненацька Айнштайн гикає, його нудить, він хитається, намагаючись на щось опертися. Волоцюга кидається до нього, щоби підтримати.
АЙНШТАЙН: О, даруйте… У вас немає води? Якщо я вчасно не прийму ліків…
ВОЛОЦЮГА: А з пивом вашу пігулку ковтати можна?
АЙНШТАЙН: Авжеж.
Запиває пігулку пивом і, розслабившись, зітхає.
ВОЛОЦЮГА: Проблеми зі шлунком? О, мені це добре відомо… У мене теж багате внутрішнє життя.
Обмінюються усмішками.
ВОЛОЦЮГА: Ну? То чому ви так радієте? Зізнавайтесь!
АЙНШТАЙН (загадково посміхається): Скоро взагалі не буде ніяких війн.
Волоцюга, не зрозумівши іронії, розуміє слова Айн-штайна у прямому сенсі.
ВОЛОЦЮГА: О, це чудово! І коли саме?
АЙНШТАЙН: Після Четвертої світової війни.
ВОЛОЦЮГА: І чому ж, дозвольте вас запитати?
АЙНШТАЙН: Бо людей не залишиться. І все через бомбу В.
ВОЛОЦЮГА: Бомба В? Що це таке?
АЙНШТАЙН: Коли вона вибухне, не залишиться нікого, хто міг би поховати загиблих. Бомби А, себто атомні бомби, скинуті на Хіросіму і Нагасакі — цнотливі монашки порівняно з бомбою В, зробленою на основі водню.
ВОЛОЦЮГА: Спаси і помилуй…
АЙНШТАЙН: Хто вас спасатиме, Бог? Цікаво, куди він повіявся — у лабораторіях він явно буває нечасто. (Після паузи.) Що ж, тепер люди здатні знищити будь-яку форму життя.
Волоцюга підводиться і кидається на Айнштайна із запалом, якого раніше собі не дозволяв.
ВОЛОЦЮГА: Вам не соромно?!
АЙНШТАЙН: Даруйте, за що?
ВОЛОЦЮГА: Вам не соромно бути вченим? Не соромно озброювати негідників? Не соромно робити вбивць майстернішими? Що там ті війни — люди завжди чубилися! Але завдяки вам справа повертається на інше! О, дякую, пане! Тепер ми здатні вбити максимум людей за мінімум часу. Тепер ми спроможні на п'яти-зіркове вбивство! Яка дивовижа! Яке досягнення!
АЙНШТАЙН: Слухайте, не перебільшуйте!
ВОЛОЦЮГА: Клятий прогрес! Який же я дурний! Гадав, що наука — це вершина цивілізації… Еге ж, завдяки науці цивілізація справді просувається — але у напрямку варварства. Мені душе шкода, пане Айн-штайне, проте все те, що ви втілюєте — освіченість і знання — завело нас на хибну стежку. Усі наші блискучі культури — заради чого?! Заради світових війн, концентраційних таборів, бомб А і бомб В? Заради апокаліпсису?! Єдине, що вам поталанило змайструвати — це смерть!
АЙНШТАЙН: Але…
ВОЛОЦЮГА: Мені страшно!
Він знову підхоплюється, хапає свою торбину та йде геть.
АЙНШТАЙН: Заждіть! Вислухайте мене.
ВОЛОЦЮГА: Ні. Мені лячно, розумієте? Бачите — сироти? З мене вже ллється холодний піт! Мене за живіт хапає — мов хтось усередині грає на кастаньєтах! Розумієте? Планеті видовбали труну! Людство збожеволіло. Усе — шкереберть! Сьогоднішній день мене лякає. А завтрашнього я остерігаюся. Щодо післязавтра, то, боюся, його вже не буде. Коли зустрічаю мерзотника — я тремчу. Коли ж мені трапляється геній — я нашорошуюсь. Не знаю, кого варто боятися більше — генія чи мерзотника.
І він вибігає, залишаючи збентеженого Айнштайна самого.
Старий хоче зупинити Волоцюгу, проте, щойно підвівшись, зойкає від болю й поточується.
За якусь мить Волоцюга повертається — він бачив, як його друг упав.