О'НІЛ: Навіть якби я міг затриматися, це його не зцілило б.
Волоцюга безсило і тужно кусає губи. О'Ніл, насупивши чоло, веде далі.
О'НІЛ: Я гадав, що Гувер зацькує його, випхає зі Сполучених Штатів. В Агенції не раз обговорювали такий сценарій… проте Гувер не наважився. Усе, крапка. Справу Айнштайна закрито. Я працював даремно. (Наполягає.) Візьміть візитівку!
Волоцюга трохи вагається, але все ж хапає картку.
Ніби намагаючись дати щось навзамін, виймає з кишені пляшку.
ВОЛОЦЮГА: Тримайте. Прощальний подарунок.
О'НІЛ: Бурбон! Мені? Це… дуже мило. Я справді дуже здивований. Дякую…
Він робить кілька кроків, збираючись іти, зупиняється і зізнається.
О'НІЛ: Я так і не зрозумів цього німчури…
ВОЛОЦЮГА: І не дивно: ви не в змозі перетравити щось нове, бо маєте готові відповіді навіть на запитання, яких іще не поставили.
О'НІЛ: А ви хіба ні?
ВОЛОЦЮГА: У мене є запитання — але відповідей немає…
О'НІЛ: А він що?
ВОЛОЦЮГА: А він міркує над запитаннями, яких іще ніхто ніколи не ставив, і часом знаходить відповіді — саме цим геній відрізняється від таких простаків, як ми з вами…
О'НІЛ: І все одно я не розумію…
ВОЛОЦЮГА: Айнштайн — ідеаліст, ви — ідеолог, а я — реаліст.
О'НІЛ: І хто, зрештою, виграє?
ВОЛОЦЮГА: Вочевидь, не реаліст. Бачте, я як був копрою на купі гною, так копрою і лишився…
О'НІЛ (продовжуючи свої міркування): А я вважаю, що Айнштайн весь час був під захистом.
ВОЛОЦЮГА: Під чиїм захистом?
О'НІЛ: Під захистом свого авторитету. Він — усесвітньо відомий вчений, тож йому дозволили клясти війну, захищати євреїв, чорних і комуністів.
ВОЛОЦЮГА: Ви помиляєтеся. Ви ж так нічого на нього і не зібрали. Тека з його справою — порожня.
Волоцюга відступає від О'Ніла.
О'Ніл кладе пляшку собі до кишені.
О'НІЛ: Дякую за бурбон! Буде мені що… згадати.
ВОЛОЦЮГА (бурмотить сам до себе): Еге ж, згадуй, негіднику, згадуй… Смакуй мою сечу…
О'Ніл виходить.
Волоцюга розвертається в тому напрямку, куди вийшов агент, і кидає слова у порожнечу.
ВОЛОЦЮГА: Це все, що ви можете? Роками стежите за генієм — і ні на дюйм не просуваєтеся, ба гірше, втрачаєте над ним контроль. Дурний як пень! Шантрапа!
Чути клацання дверцят. Авто О'Ніла рушає.
ВОЛОЦЮГА: Ні, ви тільки подумайте: Айнштайн веде боротьбу заради подібних типів! Виборює мир для всіляких гуверів, о'нілів та маккарті! О, як він помиляється, як помиляється! Бомби варто скидати на дитячі садки, де вирощують ідіотів!
Він не помічає, як за його спиною з'являється Айн-штайн — знесилений, з ціпком.
АЙНШТАЙН: Даєте рибам прочухана, га?
Волоцюга ледь не падає від подиву й радощів.
ВОЛОЦЮГА: Ви! Це справді ви?!
АЙНШТАЙН: Сподіваюся, ви не приймете мене знову за волоцюгу, подібного до такого собі Найнштайна?
ВОЛОЦЮГА: О, ви мене заспокоїли… Бо мені сказали… що вам ведеться недобре.
АЙНШТАЙН: Сказали? Хто?
ВОЛОЦЮГА: Та… Звичайні люди, у місті.
АЙНШТАЙН: То переказуйте «людям» вітання: вони мали рацію. У моєму житті були й кращі миті.
Волоцюга квапиться допомогти Айнштайнові сісти.
ВОЛОЦЮГА: А як вам пощастило сюди дістатися?
АЙНШТАЙН: В авто чекає моя помічниця Гелен Дьюкас.
ВОЛОЦЮГА: Ви що, приїхали… до мене?!
АЙНШТАЙН: Я ж обіцяв, що ми зустрінемося, коли місяць буде у повні. Адже ваші місяці — блискучі! То яким буде цей вечір?
Вони сідають.
Айнштайн підводить голову і закутується в теплий плед.
АЙНШТАЙН: Зараз подивимось!
ВОЛОЦЮГА: Мудрець, який не в змозі передбачити всі наслідки своїх учинків, обмежується спогляданням.
АЙНШТАЙН (явно вподобавши вислів): Непогано!
ВОЛОЦЮГА: Зазвичай я так казав дружині, коли не мав бажання клопотатися господарством.
АЙНШТАЙН: Шкода… Ви надто пізно поділилися зі мною цією мудрістю — я вже не зможу нею скористатися. (Роздивляється місяць.) Слухайте, цього разу ви перевершили самого себе! Це просто розкішно! Шедевр! Такий місяць вартує щонайменше п'ятнадцяти доларів.
ВОЛОЦЮГА: Оце вже ні! Дозвольте вам його подарувати.
Айнштайн дістає з кишені жмут купюр і сує його до кишені Волоцюги.
АЙНШТАЙН: А я наполягаю! Вам вони потрібніші, ніж мені.
Волоцюга, збагнувши, що це — прощальний подарунок, не в змозі навіть подякувати. Він німіє від горя.