АЙНШТАЙН: Чи бачите ви кордони, коли дивитися на небо? А коли милуєтеся зірками, то чи важать для вас усі ці дрібниці — паспорти, візи, митні контролі та колір шкіри?
Волоцюга скрушно хитає головою.
ВОЛОЦЮГА: Насправді волоцюга — це ви. Без коріння, без батьківщини, всюди чужий і, водночас, усюди немовби вдома. Ви — надто людяний. Блукаєте не лише землею, а й небом, спілкуючись із зірками, мов прочанин до безкраю, володар відносності… Порівняно з вами я — справжнісінький буржуа, пристосуванець і недолугий шкарбун!
Вони сміються, ніби позбувшись тягаря.
ВОЛОЦЮГА: Слухайте, пане Айнштайне, чому саме я?
АЙНШТАЙН: Бо — ви.
ВОЛОЦЮГА: Однак я нічим не відзначився, не робив відкриттів…
АЙНШТАЙН (зітхнувши): А я не впевнений, що мене поважають за мої винаходи чи за те, що я спонукав інших до відкриттів… (Нахиляється до Волоцюги.) У вас добре серце. Я переконаний: ви не здатні на зраду.
ВОЛОЦЮГА: Ви так гадаєте?
АЙНШТАЙН: Поза сумнівом, агенти ФБР до вас час від часу чіплялися… До речі, даруйте мені за цей клопіт.
Зворушений Волоцюга тягнеться обійняти Айн-штайна, але стримується.
АЙНШТАЙН: Гувер, Трумен, Маккарті… Нам не домовитися. Це все одно, що намагатися познайомити жайворонка з акулою. Вони вдають, нібито їхня політика ґрунтується на моралі, а я, поки там що, шукаю, куди скерувати свою мораль.
ВОЛОЦЮГА: Як ваше здоров'я?
АЙНШТАЙН: Три найбільші приниження в моєму житті: хвороба, старість і невігластво. На щастя, невдовзі дехто покладе край усім трьом.
ВОЛОЦЮГА: Справді? Хто саме?
АЙНШТАЙН: Смерть. (Він вимовляє це слово без страху, ніби людина, яка змирилася з долею.) Вона наближається, мов старий борг, який нарешті доведеться сплатити…
Волоцюга прокашлюється і намагається змінити тему.
ВОЛОЦЮГА: Пригадуєте, якось — багато років тому — через страх, що ви, вчені, змайструєте надто потужну зброю, я розлютився? Пригадуєте? То знайте — я змінив свою думку. Страх нас захищає. Атомна бійка може призвести до таких колосальних утрат, що політики будуть змушені домовлятися. Тож, оскільки всі не є всемогутніми, нам забезпечено мир.
АЙНШТАЙН: Мир? Так ви називаєте це жахіття?
ВОЛОЦЮГА: Авжеж! Ядерний мир!
АЙНШТАЙН: Я прагнув цієї війни, бо хотів спекатися всіх війн, назавжди! І що в результаті? Мир, гордо названий «холодною війною»! Вічний мир ціною вічного страху!
ВОЛОЦЮГА: Ех, пане Айнштайне, людей не змінити: аби замислитися, вони мусять спершу добряче перелякатись. Без ворога, без небезпеки люди не в змозі об'єднатися! Ви вірите в гуманізм, заснований на добрій волі. А я вірю тільки в солідарність, засновану на мандражі!
АЙНШТАЙН: Не згоден. Упродовж століть люди приборкали чимало кепських звичок, стали толерант-нішими, поміркованішими, делікатнішими. Людина — не просто витвір природи: вона творить себе сама. Ми здатні покращувати себе. Я мрію про день, коли люди позбавляться жорстокості й страху.
ВОЛОЦЮГА: Я сприймаю людей такими, якими вони є. А ви хочете всіх змінити.
АЙНШТАЙН: Так, хочу! Хочу! Головна проблема на сьогоднішній день — не атомна бомба; головна проблема — те, що відбувається в душах людей. Перш ніж роззброювати військових, слід роззброїти серця.
Айнштайн виймає олівець і починає гострити його.
АЙНШТАЙН: Бачте, як цікаво, у цьому — все моє життя…
ВОЛОЦЮГА: У чому?
АЙНШТАЙН: У тирсі… Добре нагострений олівець — це 175 цурпалків. Звідси — точне обрахування сенсу мого існування: нагострюючи три олівця на день, щодня я виробляю 525 цурпалків, тобто 3675 цурпалків на тиждень і 191100 цурпалків на рік. Уявляєте? Відколи я вступив до університету, я встиг нагострити 63510 олівців, вистругавши більше 11 мільйонів цурпалків. І це не рахуючи крейди, перових ручок і чорнильниць! Скільки я їх купив! Ви не уявляєте! Додайте до цього тридцять сторінок на день, отже, на цей момент — 635 тисяч сторінок. А ще — промокашка через кожні п'ятдесят сторінок, себто загалом 12700 промокашок. Щомісяця — по гумці, отже загалом 3016 гумок. Я — найбільший виробник сміття на планеті!
ВОЛОЦЮГА: Але вас пам'ятатимуть не за це…
АЙНШТАЙН: Авжеж, усі ці цурпалки зводяться до однієї куцої формули: Е=mc2. (Після нетривалої паузи.) Це ж смішно! Прагнеш добра — і обов'язково допомагаєш злу! Я всеньке життя присвятив істині: постійно вдосконалював гуманістичні теорії, виношував справедливі та шляхетні задуми, — а доля жорстоко і наполегливо множила жахливі наслідки моїх звершень. Не можна не втрапити в гірше, якщо краще відступає, щойно наближаєшся до нього — достоту веселка в небесній блакиті. Свідомо прагнув бути богом, а обернувся дияволом — такий підсумок мого життя…