ЖУЛЬЄН (підводиться і роззирається): То ви хочете сказати, що тут…
Вони ствердно хитають головами.
МАГ: На жаль, усі наші останні спогади є… останніми…
ЖУЛЬЄН (він нарешті наважується вимовити те, про що думає): То ми… тут? Ми… мертві?
Троє інших вибухають реготом.
ЖУЛЬЄН (зривається на крик): О Господи, я помер! Боже, я мертвий!
Троє інших сміються й далі.
ЖУЛЬЄН (торсає Мага): Але ж відповідайте, трясця вашій матері! Я мертвий — а вам усе смішки!
МАГ: Зверніть увагу: якщо ви мертвий, то й ми — також.
Почувши це, вони все ще не можуть вгамувати регіт.
ЖУЛЬЄН: Я потрапив до божевільні! Ані миті не залишуся тут!
Президент пхикає. Розлючений Жульєн квапиться до ліфта.
МАРІ: Зараз іще щось зламає…
Жульєн нервово шукає кнопку ліфта.
ЖУЛЬЄН: Я хочу звідси вийти!
МАГ: Цей ліфт неможливо викликати.
ЖУЛЬЄН (розлючено): Ну добре! Тоді піду службовими сходами.
МАГ: Їх не існує.
ЖУЛЬЄН: Та ви просто скаженці якісь! Вас треба ізолювати!
МАГ (весело): Так нас же й ізолювали!
І пожильці знову заходяться реготом. Жульєн кидається до коридору.
МАРІ: Дивно. Зазвичай я помираю зі сміху на похороні.
Жульєн повертається, не тямлячи себе від люті.
ЖУЛЬЄН: Ні, я його таки знайду!
Кидається до другого коридору.
МАГ (знизавши плечима): Що ж, він має право…
МАРІ: Цілком нормально, що він не вірить: він же не бачив, як пішов…
МАГ: Першої ночі тут я намагався вирити тунель зі своєї кімнати.
Повертається Жульєн, захеканий і спітнілий.
ЖУЛЬЄН: Нечувано! Жодного виходу, а ще — наглухо зачинені непрозорі вікна! Якщо ви негайно не вкажете мені, де вихід, я розіб'ю скло і вистрибну із вікна!
МАГ (навіть не обертаючись): Хто б сумнівався!
МАРІ: Я ж казала — він щось зламає!
Жульєн вибігає у коридор В, заходить до своєї кімнати. Чути, як він кидає меблями у віконну раму.
МАРІ: Терпіти не можу, коли щось ламають… Серце кров'ю обливається! Бідолашні речі — чим вони завинили?!
МАГ: Яке це має значення?
МАРІ: Певно, це у мене професійна деформація. Коли ти слуга, то звикаєш до порожніх помешкань, де маєш піклуватися про речі, з якими не можна поговорити. Коли начищаєш столове срібло, то уявляєш, ніби вбираєш вродливу пані до балу. Коли натираєш стіл у їдальні, то уявляєш, ніби годуєш його. А коли ламається яка-небудь річ, то здається, що комусь боляче — тому я завжди вибачаюся, бурмочу щось і виношу уламки до смітника, почуваючись винною.
Забігає блідий знесилений Жульєн.
ЖУЛЬЄН: Цього не може бути! Скло не піддається… Я що, до в'язниці потрапив? Хіба таке місце може існувати?!
МАГ: Ви тут не з власної волі — тож і вийти за власним бажанням не можете.
Жульєн похитується і ледве не падає. Маг кидається до нього, щоби підтримати.
МАГ: Заспокойтесь…
ЖУЛЬЄН (геть білий): Це неправда… я не помер… я не мертвий…
МАРІ: Бідолашний, він починає усвідомлювати…
Жульєна садовлять у коло серед інших трьох пожильців.
ЖУЛЬЄН (нервово): Але ж я живий, цілком живий!
МАГ: О, я певен, ви й не таке переживали! Адже у снах ви теж ніби живий: маєте тіло, заходите в сині хвилі — а насправді лежите голий у ліжку.
ЖУЛЬЄН (обмацує себе): Я живий…
МАГ: Аби довести, що ви справді живий, варто було б вас убити. Еге ж… Якщо вбивство вдасться — отже, ви направду були живим. І навпаки, якщо не вдасться, то це означатиме одне з двох: або ви вже мертвий, або — безсмертний.
ЖУЛЬЄН: Здається, у мене їде дах…
МАГ: Теж непогане вирішення проблеми.
ПРЕЗИДЕНТ (з іронією): Ще те вирішення проблеми!
Раптом до кімнати заходять служники в білому — так, ніби супроводжують якусь дуже важливу персону.
МАГ: О, до нас іде Доктор С.!
ПРЕЗИДЕНТ (підводиться): Цю зустріч призначав я!
Служники уважно дивляться на Мага, Марі та Президента. Пожильці ніби чують їхні слова.
МАРІ (розчаровано): Ну гаразд…
МАГ (так само): Добре, хай і так…
ПРЕЗИДЕНТ (із образою): Що ж це таке, я ж прийшов раніше за нього! (З люттю обертається до Жульєна.) Чим ви взагалі займаєтесь?
ЖУЛЬЄН (ледве чутно): Я — головний редактор спортивної газети...