ПРЕЗИДЕНТ: Отакої! А вам не здається, що голова трьох великих компаній вартує більше, ніж якийсь головний редактор? Га?
Служка і служниця наполягають на тому, що всі, крім Жульєна, повинні вийти.
Трійко давніх пожильців підводяться. Маг турботливо схиляється до Жульєна.
МАГ: Доктор С. хоче поспілкуватися саме з вами.
ЖУЛЬЄН: Звідки ви знаєте?
МАГ: Мені про це сказав Рафаїл.
ПРЕЗИДЕНТ: Не Рафаїл, а Гавриїл!
МАРІ: Та ні, Еммануїл!
Вони виходять.
За ними виходять служники в білому. Жульєн чекає.
Заходить жінка. Елегантна, проте зовні дуже сувора; під пахвою в неї купа тек — ця пані нагадує лікаря, що обходить шпиталь.
ДОКТОР С.: Ви Жульєн Порталь?
ЖУЛЬЄН: Я, а що?
ДОКТОР С.: Доброго дня, я — Доктор С.
Жульєн здивовано сіпається. Доктор С. усміхається — і Жульєн миттю заспокоюється. Доктор С. знаками показує йому сісти.
ДОКТОР С. (із турботою): Страшно?
ЖУЛЬЄН: Трішки є.
ДОКТОР С.: Ви вже зрозуміли, де опинилися?
ЖУЛЬЄН: Скажіть — це неправда, еге ж?!
ДОКТОР С.: На швидкості двісті кілометрів на годину ви вилетіли із шосе і вдарились об дерево.
ЖУЛЬЄН (із недовірою): Не пригадую…
ДОКТОР С.: Ще б пак! Ви ж спали! (Гортає документи у теці.) Краще зазирнімо до вашої справи.
ЖУЛЬЄН (бурмоче): Дерево, дерево… То я розбився об дерево?.. Добре, що в машині я був сам…
ДОКТОР С. (машинально): Для вас це вже перший «плюс».
Жульєн, ніби вийшовши з глибокого заціпеніння, уважно дивиться на Доктора С. Його очі — очі досвідченого донжуана — зблискують.
ЖУЛЬЄН: А я вас уявляв інакше.
ДОКТОР С.: Даруйте?
ЖУЛЬЄН: Ви вродлива.
Доктор С. усміхається і знову занурюється в досьє.
ДОКТОР С.: Так, отже — Жульєн Порталь. Сорок років. Народився в заможній родині. Отримав престижну освіту. Серйозних хірургічних операцій не мав. Важких хвороб не переживав.
ЖУЛЬЄН (із ноткою цинізму): Еге ж, гигнув я у доброму здоров'ї.
ДОКТОР С.: Працював у різних сферах. Що два роки через певну нестабільність змінював роботу. Одружений не був.
ЖУЛЬЄН: То ви мене берете, чи як?
ДОКТОР С.: Я вас не оцінюю, а просто зачитую звіт.
Вона схрещує ноги.
ЖУЛЬЄН (дивиться на неї із хіттю та подивом): О, хіба я міг знати, що в моєї смерті будуть такі гарні ніжки…
ДОКТОР С.: Ви що, намагаєтеся мене звабити?
ЖУЛЬЄН: А що мені втрачати?
ДОКТОР С.: Не варто вам зі мною спілкуватися таким тоном. У справі зазначено, що ви були завзятим донжуаном…
ЖУЛЬЄН: Авжеж, я бігав за жінками — вони ж бо такі прудкі!
ДОКТОР С.: А ви — ще прудкіший. Спочатку переслідуєте жінку, а отримавши її, обходите стороною. Ви ж їх усіх залишали!
ЖУЛЬЄН: Хіба я винен у тому, що швидко усвідомлював безперспективність стосунків?
ДОКТОР С. (іронічно): Ви все робили пришвидшено.
ЖУЛЬЄН: Мені не трапилося жодної жінки, яка зуміла б мене придомашнити.
ДОКТОР С.: Навряд чи це залежало від них.
ЖУЛЬЄН (знервовано): Я часто дарував утіху — і змушував плакати також часто. Але ж це одне й те саме! Більшість жінок, які траплялися мені, прагнули не кохання, а зв'язків. (Раптом розлючено підстрибує.) Про що взагалі мова?! Ви не збираєтеся записати мене? Хіба не будете переконувати в істинності отієї старої казки про рай та пекло, про зважування душ та про Судний день? Я відкидаю всі ваші присуди, чуєте? Я помер! Хіба цього не досить?
ДОКТОР С.: Ви помиляєтесь. (Спокійно.) По-перше, я — доктор. По-друге, ви — не мертвий.
ЖУЛЬЄН (здригається): Себто як?!
ДОКТОР С.: А отак.
ЖУЛЬЄН (із хворобливою радістю): Я так і знав! Я ж знав! О Господи Боже! (Боксує з невидимим супротивником.) Я живий! Я живий!
Зненацька в нього виникає відчуття, ніби йому лише двадцять років.
ДОКТОР С. (із цікавістю спостерігає за ним): Цього я теж не казала.
ЖУЛЬЄН: Чого саме?
ДОКТОР С.: Що ви живий.
Та Жульєн струшує головою, ніби не хоче нічого чути.
ЖУЛЬЄН: Гей, слухайте, я навіть не намагатимуся збагнути, що тут відбувається! Я ж на ногах, чи не так? Отже, я можу йти?
ДОКТОР С.: Це не від вас залежить.
ЖУЛЬЄН: Станете мені на заваді?
ДОКТОР С. (лагідно): Хто, я? Ні, не я.
ЖУЛЬЄН: Слухайте сюди, Докторе Як-вас-там: мені важко второпати, як я потрапив до цього вашого шпиталю, і, певна річ, я міг заснути за кермом, врізатись у дерево і знепритомніти — а тим часом мене перевезли сюди. Проте зараз я почуваюся добре, не маю потреби у вас, тож можу розкланятися — гуд бай! (З силою тисне на кнопку ліфта.) І скажіть цьому клятому ліфтові поквапитись!