ДОКТОР С.: Звісна річ. Алкоголь — це повільний суїцид для ледарів. (Зненацька уриває розмову.) Прошу мені вибачити — маю-бо інших пацієнтів.
Виходить.
Жульєн сідає і мовчки сидить, не в змозі відійти від шоку.
До кімнати зазирає Маг. Він одягнув тюрбан, прикрашений місячним каменем. Маг перевіряє, чи Жульєн сам, а тоді підходить і подає свою візитівку.
МАГ: «Маг Раджапур, ясновидець. Пророцтва на замовлення, астрологія, спілкування з померлими, обертання столів, гадання на тельбухах курки і трансцендентна медитація. Маг Раджапур — усі знання, що тисячоліттями плекалися на Сході». (Після паузи.) Я маю інше ім'я. Насправді мене звали Марселем. Марсель Пелюшá. Народився на вулиці Фій-дю-Кальвер, біля площі Республіки у Парижі. Як це могло статись? Як могли так помилитися ці малі і прудкі розумниці хромосоми?!
Жульєн раптом виходить із заціпеніння. Він розлючений.
ЖУЛЬЄН: Ви з мене що — знущаєтесь?!
МАГ: Певною мірою. Проте є люди, яким тільки цього й треба. Вони мені навіть приплачують.
ЖУЛЬЄН: Але ж не в цьому місці!
МАГ: Що ви — тут також! Ви й уявити не можете, скільки я заробив за півроку! Єдина проблема: наразі ці гроші мені ні до чого, та й майбутнє досить туманне. А втім — це хоча б відганяє смуток.
Жульєн починає гамселити по стінах.
ЖУЛЬЄН: Це жахливо!
МАГ (вирішивши, що йдеться про нього): Ну, знаєте, все ж шість місяців у комі — мені можна вибачити маленьку примху!
ЖУЛЬЄН: Та ні, я кажу про це місце! Про це кляте очікування!
МАГ: О! Хіба має значення, в якій камері чекати на розв'язку? Ви змінили одну в'язницю на іншу. Звідси чи з будь-якої іншої місцини втекти можна лише через віконце смерті — і ніколи не знаєш, що там, за віконцем.
Жульєн тупцює на місці, мов загнаний звір.
МАГ: Там, унизу, всі усвідомлюють, що помруть, але вперто відвертаються від колії, не хочуть помічати поїзд, твердять собі, що наступний потяг прийде не по них. А тут принаймні все відбувається за точним розкладом. (Плескає Жульєна по спині.) Знаєте, жити тут значно приємніше! Повірте, це так! Входиш у смак, починаєш користатися з нагоди. Я насолоджуюся кожною миттю, мов цукеркою: розгортаю її, повільно смокчу…
ЖУЛЬЄН: Як тут узагалі можна розважатися?!
МАГ: Є відмінність: тут ми не розважаємось, а проводимо час. І передусім — спілкуємося. Якщо вам пощастить затриматись у реанімації надовго (тут Жульєн приголомшено здригається), то ви зрозумієте, наскільки це цінний досвід. Щодня хтось приходить і хтось іде. Люди правлять теревені — так, як ось ми з вами зараз. Я не кажу нічого аж такого важливого або розумного, і ви також — ми просто точимо ляси, але вже самé це доводить, що я ще існую, що ви існуєте, що між нами зав'язуються людські стосунки. Хіба це не диво?
ЖУЛЬЄН: Кому воно треба… Навіщо зав'язувати стосунки з людьми, яких ніколи більше не побачиш?
МАГ (удає образу): Ну, якщо вже вам кортить тривалих стосунків, то ходіть поспілкуйтеся зі скелею чи горою. Проте, якщо вони такі ж принципові, як і ви, то навряд чи промовлять до вас бодай слово!
Підводиться, ніби збирається йти геть.
ЖУЛЬЄН (із усмішкою): Туше!
МАГ (повертається): Ось бачите, яким веселим може бути життя… Ой, даруйте!.. Бачите, якою веселою може бути кома!
Жульєн знесилено опускається у крісло.
ЖУЛЬЄН (зітхає): Мені тяжко… Я завжди був таким… пригніченим…
МАГ: Певно, вас балували в дитинстві?
ЖУЛЬЄН: Чому ви так вирішили?
МАГ: Бо, чесно кажучи, зовні ви наче не опудало, та й грошва у вас є. Отже, йдеться про хлопчика, який нудиться серед дорогих іграшок.
ЖУЛЬЄН: Я вам огидний?
МАГ: Що ви, ні! Мене тішить, що проблеми є й у багатих.
ЖУЛЬЄН: Я й не розраховував знайти у вас співчуття!
МАГ (із теплотою): Найгірше з усіх зол — це, певно, брак апетиту. Народитися пересиченим, мати повний рот іще до першого крику, отримувати поцілунки до того, як попросиш про них, витрачати гроші, ще їх не заробивши, — це, знаєте, конкурентоздатності не додає. А нам — тим, кому пощастило менше, — світ здається привабливішим тільки тому, що в ньому повно речей, яких ми не маємо. Життя прекрасне лише через те, що в ньому є щось недосяжне…
ЖУЛЬЄН (зі здивованою усмішкою): Бачу, ви мене зрозуміли…
МАГ: Ні, навпаки, це ви нічого не зрозуміли! Адже для нас — як для заможних, так і для злидарів, — у житті завжди є щось недосяжне.
ЖУЛЬЄН: Себто як?
МАГ: Бо життя нам не належить.