Він вказує на ліфт.
ЖУЛЬЄН (поволі, розтягуючи слова): Аби збагнути ціну життя, треба його позбутися.
МАГ: Із Раєм завжди була проблема. Куди потрапляєш — до Раю чи ні — дізнаєшся лише після позначки «Вихід».
Влітає Марі.
МАРІ (з відчаєм): Ні, цього просто не може бути! Голова в мене справді порожня! Відучора повторюю собі, що час поміркувати про серйозні, глибокі речі. А натомість втуплююсь у стіну кімнати, бо там пляма, яку я не можу вивести. Невже всі навколо такі ж дурнí, як і я?!
МАГ: Ну, це доволі суперечливе питання.
МАРІ: Я знаю, що у мене надто вузька голова, аби впускати в неї великі думки. А проте… Хотіла б я бути тупішою — розумієте, про що я? — аби не усвідомлювати цього. Є у мене сестра. Неймовірно тупа — такі істоти повинні не розмовляти, а сіно жерти. Проте вона весь час базікає і базікає… Ніщо не в змозі стримати її. Нібито так і треба. А я надто розумна, тому й почуваюся ніяково…
Жульєн знову починає кружляти кімнатою, мов загнаний звір.
ЖУЛЬЄН: Ми всі такі!
МАРІ: Ні — принаймні не ті, хто навчався! Хто отримав освіту — навчився міркувати.
ЖУЛЬЄН: Хіба вони знають більше за вас?
МАРІ: Хтозна… Проте — вони вже якщо знають, то знають напевно. А коли не знають, то знають точно, що чогось не знають. Не шкандибають, як ось я. Якби мені випав другий шанс, я стала б філософом. (Із ностальгією.) «Марі Мартен, першокласний філософ». (Заходиться сміхом.)
ЖУЛЬЄН (розлючено): Хіба це завадило б вам померти?
МАРІ: Ні, але вижити допомогло б. (Підходить до ліфта.) Як ви гадаєте, що там, нагорі?
ЖУЛЬЄН: Нічого там немає.
МАРІ: Ви що, там бували?
ЖУЛЬЄН: Ні, не бував.
МАРІ: То чому ж такі впевнені?
ЖУЛЬЄН: Там — смерть. Хіба вам не досить?
МАРІ: Ні, бо донині я ще не вмирала. Смерть — це щось, про що нібито всім відомо, принаймні всі про це чули, але так і недочули… адже ніхто ще звідти не повертався. (Магові.) Ви ж займались обертанням столів — то про що вам розповідали мерці?
МАГ: Дещо таки казали…
МАРІ: Що саме?
МАГ (кривляючись): Що ненавиділи свою тещу, що були закохані у свою секретарку, що змарнували життя, що хотіли б навчитися грати на піаніно та плести мереживо… Словом, суцільні дурниці!
МАРІ: І це все?
МАГ: Смерть нікому не додає розуму.
МАРІ: Напевно. (Трохи помовчавши.) Але хіба вони не розповідали про те, як там усе влаштовано?
МАГ: Ні.
МАРІ: І все ж вони з вами спілкувались, а отже, вони існують — тобто, я хочу сказати, вони все ж не зовсім мертві…
МАГ: Хтозна…
МАРІ: Як це — «хтозна»? Вони розмовляли з вами чи ні?
ЖУЛЬЄН (гнівно): То була тільки його уява!
МАРІ: Ясна річ! Саме так і розмовляють із мерцями.
МАГ: Часом я справді чув голоси і слова десь далеко у голові… Проте це бувало тільки вві сні, як і в решти людей. Це не доводить нічого.
МАРІ: Чому ж… Це доводить, що ви були несправжнім чарівником.
МАГ (усміхаючись): Хтозна…
Жульєн вирішує взяти участь у розмові, аби припинити свої кружляння кімнатою.
ЖУЛЬЄН: Та годі вам жартувати! Усі ми добре знаємо, як це буде. От ви, Марі, приміром, пригадуєте хоч щось із того, що було до вашого народження?
МАРІ: Ні.
ЖУЛЬЄН: Те саме буде й після смерті.
МАРІ: Тобто — нічого не буде?
ЖУЛЬЄН: Нічого. Анічогісінько. Самé небуття.
МАРІ: Хвилиночку! Але ж у проміжку між «до мене» і «після мене» дещо таки відбулося: я! Я існувала!
ЖУЛЬЄН: Авжеж, відбувся матч — матч, який краще б не відбувався і все ж стався, ідіотський, безглуздий матч без жодних наслідків… Помилка…
МАРІ (з підозрою): Ви це зараз про мене чи взагалі?
ЖУЛЬЄН: Про вас, про себе, про Мага, про кожного, зрештою! Людство — це лише гра, що закінчується завжди кепсько. І я не просився до цієї гри!
МАРІ: Еге ж! Ви так кажете тільки тому, що переконані, буцімто там нічого немає!
ЖУЛЬЄН: Звісна річ! І якби мене не лякала думка про небуття, певно, я був би уважнішим до речей… ну, і до людей також. Починаючи втілювати черговий задум, я думав одразу: «А нащо воно мені?» Навіщо витрачати час і сили на виробництво пилу?! А коли жінки кричали мені: «Я кохатиму тебе довіку!», — я снував ті самі думки… про пил.
МАРІ: А про що ви думали, коли він у вас вставав?
МАГ (збентежено): О Марі! Що ви кажете!
МАРІ: А що — ви ж мовчите, не питаєте його ні про що!