-- Що Ви знаєте про ці документи? – запитав він відразу, як тільки сів за стіл. – Де Ви їх взяли?
-- Я знаю, що це план нападу на Росію, -- відповів здушеним голосом Станяк. – Його опрацювали спільно з Францією, в самій операції повинні взяти участь польські, румунські й японські підрозділи. Франція запевнить поставки зброї та спорядження, а також візьме участь в координації діяльності.
-- Звідки вони у Вас? – повторив Глюбе.
Станяк зиркнув на годинник – залишилося чотири хвилини.
-- Мене відвідав приятель, він працює в “Двійці”. Ми знайомі ще з офіцерської школи. Ми трохи випили і в нього розв‘язався язик. Коли він заснув, я зробив відбиток ключів від сейфа, які в нього були з собою і коли наступного дня він привів мене в свій кабінет, я скористався з нагоди.
-- Він настільки спився, що забув про обережність?
Німець навіть не намагався приховати недовіру. Станяк глянув на секундну стрілку, що повзла равликовим темпом, згідно з інструкцією Кроне почекав якусь мить.
-- В нього щойно закінчився сеанс на одичному апараті, -- пояснив. – Всі “двієчники” проходять через це. Апарати спричиняють приріст сили, кращі рефлекси, загострюють відчуття… Однак, інколи вони викликають побічні, або непередбачені ефекти. Здається в нього знизився поріг толеранції на алкоголь, -- він поглянув німцеві просто в очі.
-- Заждіть-но! – почав протестувати Глюбе, побачивши, що поляк встає.
-- Мені пора, -- відповів поважно Станяк. – Мені потрібно зникнути і Вам раджу те саме, “Двійка” нам не дарує. Найпізніше завтра вони відкриють, що документи зникли, а тоді почнеться справжнє пекло.
-- Як звати Вашого приятеля? – агент Абверу теж зірвався на ноги.
-- Не привертайте до себе увагу, будь ласка, -- застеріг його Станяк. – А мій приятель – Йоган Кроне.
За мить тільки коливання фіранки, що відділяла службові приміщення від ресторану, свідчило, що Станяк залишив будинок.
-- Рахуночок? – запитав офіціант.
Глюбе обвів його приголомшеним поглядом, кинув на стіл жменю банкнот і ледь не бігцем рушив до виходу.
***
Кроне спостерігав за блідим обличчям, кілька разів зауважив майже непомітний рух очних яблук підключеного до одичної апаратури Станяка. Невдовзі той отямиться, тоді настане час втілювати в життя наступну частину плану. “Двієчник” сподівався, що він закінчиться успіхом, незалежно від рішення, яке прийме Станяк.
Наркєвич, який вовтузився серед плутанини чорних кабелів і ритмічно пульсуючих екранів, не обізвався жодним словом. Вираз обличчя науковця свідчив -- йому не дуже подобається те, що він робить. Тільки тоді, коли пролунав спочатку тихий писк, який швидко наростав, професор покрутив бакелітову ручку, скрутивши набридливий звук, і підвів погляд на Кроне.
-- Зараз він прийде до тями, -- повідомив похмуро. – Я почуваюся немов… -- він замовк, затиснувши губи.
-- Ви очистили його організм? Він зможе приймати рішення не під тиском наркотичного голоду?
-- День чи два, про цілковите очищення мова не йде, не знаю, чи це взагалі можливо.
-- Цього повинно вистачити, -- відповів байдужим тоном офіцер. – Вперед, відведіть собі душу! – заохотив іронічно, дивлячись на обличчя Наркєвича, що застигло в гримасі огиди. -- Я вже звик, що дехто вважає мене холоднокровним сучим сином, ба, вони мають рацію! Просто, певні речі потрібно зробити…
Науковець похитав головою.
-- Я ніколи так не вважав… Але, як Ви можете так… грати?
-- Грати?
-- Використовувати людське життя, немов пішаки, -- зітхнув Наркєвич. – Знаю, я не кращий, ще зовсім недавно намагався Вас вбити.
-- Забудьте про це, Ви правильно вчинили, виконуючи наказ Коменданта. Так треба. – Офіцер заспокійливим жестом доторкнувся плеча співрозмовника. – Ви сказали “гра” і щось в цьому є. Ставка – доля цілих народів, мільйони людських істот, а одна людська доля це тільки пішак, розмінна монета. Правда – я інколи розкидаю жетони по столі, наче сам всемогутній Бог, -- засміявся невесело Кроне. -- Але моя доля теж серед них, і раніше чи пізніше чиїсь руки поставлять її ва банк…