– Ти бачила котра година? Де ти була весь цей час, знову десь вешталася з цим Джеком?!
Мені ще вистачило сил відповісти мамі, я була просто розлючена але стримувала гнів.
– При чому тут Джек, я вирішила прогулятися лісом.
– Хто тобі дозволяв, я ж казала забереш записи і додому.
– Можна я вже піду у свою кімнату?
– Ні я ще не закінчила!
І знову довелося ще декілька хвилин вислуховувати маму. І ось в розмову втручається Ніл, і мама поволі заспокоюється і я нарешті іду до своєї кімнати геть від цього кошмару втомлена і щаслива. Переодягаюся і моментально засинаю.
Розділ 10
Я на диво рано прокинулася, була шоста година, а спати вже не хотілося. Погода була похмура як і мій настрій. Назнаючи що робити я пішла на кухню, заварила собі чай і пішла в кімнату ввімкнула ноутбук і зайшла на свою сторінку.
Перевірила повідомлення, ніхто крім Джека мені не написав. Він кинув посилання на сайт де був звіт про концерт різні фото і відео. Погортавши їх я нарешті натрапила на фото, там де ми красувалися на сцені, а погортавши ще вниз я знайшла дивовижну фотографію, там де ми вкінці всі обійняли Біллі, це було прекрасно я знову захотіла повернутися туди в той день. Всі фото на яких були ми, я зберегла на ноутбук, потім лягла на ліжко і просто сиділа дивлячись на стелю. Почувши що мама вже прокинулася я попрямувала на кухню за нею.
– Доброго ранку мам, – від несподіванки мама здригнулася.
– Ти чого так рано прокинулася?
– Не могла спати, я хотіла вибачитися за вчорашнє.
– Гаразд, вибачення приймаються, але більше так не роби. От мені цікаво, що ти робила в лісі аж дві години.
– Мам ти знову починаєш.
– Ні просто цікаво.
– Я просто сиділа і слухала музику.
– Весь час?
– Так. Це мене заспокоює.
– Ну гаразд, що хочеш на сніданок?
– Можна млинців?
– Так, звісно.
– Може допомогти тобі.
– Як хочеш, але це не пом`якшить твоє покарання. Наступні пів години ми з мамою готували сніданок, як же я скучила за цим, ми разом все гаразд ніхто ні на кого не злиться ми просто готуємо їсти і все.
– М-м-м… що це так гарно пахне, – підходячи промовив Ніл.
– Ніл ти вже прокинувся.
– Доброго ранку Ніле, – привіталася я.
– І тобі Мері. Що це ви готуєте.
– Млинці, я сама готувала. Мама лишень трішки допомагала.
– А я не отруюся? – із сарказмом запитав він.
– Ніл! Ти мені не довіряєш?
– Мері та годі він же жартує, – втрутилася в розмову мама.
– Так. Не ображайся, це жарт, впевнений вони дуже смачні.
Поснідавши мама відвезла мене до школи, ще два чортових тижні і я буду вільна.
Під’їхавши до школи я побачила як Джек з Євою стояли на дворі і щось обговорюють.
– Ну все мам бувай.
– Бувай я за тобою приїду.
– Гаразд.
Я піднялася із сидіння і швидким кроком попрямувала до них але зупинилася згадавши слова місіс Річерсон. І що мені тепер робити? Іти чи ні, не встигла я все обдумати, як я помітила, що Єва з Джеком самі до мене наближаються.
– Привіт! – привітався Джек.
– Привіт Мері, – Єва підійшла до мене і обійняла.
– І вам привіт, – без емоцій промовила я.
– Ти чому до мене вчора не прийшла, мама не відпустила?
Що! Невже місіс Річерсон не розповіла їй, що я вчора приходила.
– Е-м-м… ну…так.
– Ну нічого іншим разом прийдеш.
– Так…звісно.
– Що з тобою? Ти якась дивна сьогодні.
– Та я не виспалася, от і все.
– А-а-а… ну тоді зрозуміло ну все зустрінемося на перерві я побігла на історію.
– Гаразд.
– Ходімо в нас література разом.
– А що розклад поміняли?
– Так трішки, учителька англійського захворіла, тому і переміняли. А ти сьогодні дійсно дивна. Спочатку впевнено крокувала до нас, а потім різко зупинилася наче привида побачила.
– Я просто не виспалася. От і все.
– Ні не все, я ж бачу, що щось не те з тобою. Що сталося?
– Чому ти завжди все помічаєш.
– Я ж тебе знаю набагато краще, – усміхнувшись сказав хлопець.
– Я вчора ходила до Єви, а її мама вигнала мене.
– Нічого собі. Чому? Ви ж завжди так добре ладнали.
– Через концерт, вона впевнена що я погано впливаю на її доньку, і що тепер через це вона не отримає червоного диплома.
– Так, весело у вас там.
– І не кажи, а ще вона сказала щоб я не наближалася до неї і не спілкувалася, щоб я забула про нашу дружбу.
– Не переживай все буде добре, я впевнений що все налагодиться.
– Дякую за підтримку.
– Не варто я ж твій друг, а тепер ходімо на урок, дзвінок вже давно пролунав.
– Ходімо.
Ми запізнилися на урок учитель трішки був розлючений на нас. Ми вибачилися, швидко сіли на місця витягнули підручники і далі слухали промову учителя. «Як же я хотіла знову зустріти їх вони надзвичайно класні, а може і справді якось непомітно піти на їх концерт» подумки я згадувала вчорашній день.
– Мері, ти мене слухаєш?
– Так звісно, я слухаю вас містере Конрат.
– То про, що я тільки-но розповідав?
– Ну ви розповідали про життя і творчість Стівена Кінга.
– Ні, я про це розповідав на початку уроку, а тепер я розповідаю про його роман «Сяйво» слухайте, а не блукайте в своїх думках. Я знаю, що це кінець навчання і вам вже байдуже на уроки і через два тижні ви закінчити її але я прошу, зосередитися на уроках.
– Гаразд, вибачте.
– До речі, ви читали цей роман?
– Так. Досить захоплюючий роман. А деякі картини надзвичайно лякають. Він їх так детально все описує, таке враження, що він сам бував в тому готелі.
– Добре можете сідати, але в подальшому будь ласка слухайте урок.
– Гаразд.
Фух пронесло, добре що я читала цей роман, так тепер з серйозним обличчям дивимося на вчителя і слухаємо його.
Урок закінчився, пролунав дзвінок і учні повільно почали виходити з класу ми вийшли майже останніми. Ось ми ідемо по коридору і все би було добре але на зустріч нам йдуть компанія еліти.
– О ні, тільки не це.
– Що таке, – поцікавився Джек.
– Поглянь хто йде, навпроти нас.
– Не зважай на них.
Ми спокійно проходимо повз, і в цю мить Джош навмисне штовхає мене, з моїх рук випадають підручники.
– Ей! Ти що робиш, велетню. Я ж тобі нічого не зробила.
– Обережніше невдахо, – хихикнув той.
– Невдахо! Ти як мою подругу назвав кретин! – загарчав Джек.
– Джек заспокойся все нормально, – підводячись сказала я.
– Ні, не нормально.
– Ой, ти що образився Джек. Я ж ненароком.
– Може коли б ти так багато не їв, то б не наштовхувався на людей. Товстунчику?
– Джек заспокойся, – намагаючись відтягти його промовила я.
– Що! Ти назвав мене товстуном.
– Саме так, чи ти вважаєш, що це твої м`язи.
– Ах ти ж покидьок.
– Справжній покидьок тут ти!
– Джек! – стривожено вигукнула я.
Джек наче не чув мене, ситуація ставала дедалі напруженішою.
Джек відштовхує його геть, Джош не відступає. І тут починається, Джош першим вдаряє Джека, той у відповідь теж вдаряє його по обличчю. Вони починають битися. Інші учні починають оточувати їх, декілька сміливців навіть витягли телефони і почали знімати все на відео. В коридорі панує галас, кожен вболіває за свого улюбленця. Я волаю крізь шум, щоб вони припинили, навкруги гамір, крики, незрозумілий хаос. Якийсь черговий учень, що чергував на поверсі моментально зривається з місця і зникає в натовпі. Через хвилину з`являється директор школи, і мені на душі стає вже спокійніше.