– Ви двоє припиніть, негайно!
Учні з футбольної шкільної команди, нарешті розбороняють їх. Через декілька хвилин все скінчилося.
– Мері, Джек, Джош до мене в кабінет негайно!
– А чому я? – поцікавилася я.
– Без питань. Бачу ти теж до цього причетна. Бігом в кабінет.
І от ми всі троє крокуємо до кабінету директора. Інші з подивом дивляться на нас. Звісно, ми ж зірки сьогоднішнього дня. І ось ми заходимо до кабінету директора. Він вже чекає на нас. Щойно ми зайшли всередину нас зустрів сердитий погляд його сірих очей, наче сканером він проводить ними кожного із нас.
– Ви що собі дозволяєте?!
– Він перший почав! – вигукнула я.
– Мері замовкни, – промовив Джош з насмішкою.
– Як ти смієш так розмовляти з моєю подругою!
– Так, авжеж. Ще тут влаштуйте бійку! – в розмову втрутився директор.
– Вибачте, – тихо пробурмотіла я.
– Ви двоє тихо, заспокойтеся! Говоріть по черзі, Мері що сталося?
– Ми з Джеком спокійно йшли по коридору, а він мене штовхнув.
– Я не бачив тебе ти така непомітна, – хихикнув Джош.
– Це все через твоє пузо! Може схуднеш трішки і тоді щось будеш бачити, товстунчику.
– Як ти мене назвав!
– Джек, Джош! Припиніть, як малі діти! Ви що і тижня спокійно без пригод прожити не можете!? – і тут погляд директора падає на мене, – спочатку концерт, так-так Мері я про вас з Джеком кажу, а тепер це. А що далі ви влаштуєте! – він замовк, а потім продовжив, – І що потім сталося?
– Він обізвав Мері невдахою, а потім я назвав його товстуном і він вдарив мене.
– Це правда Джош? – погляд директора перекинувся на товстуна.
– Так, але…
– Мері, Джек я попереджаю вас. Ще одна така витівка і я вас вижену незважаючи на те, що це майже кінець навчального року. Ви вільні ідіть звідси.
– А…а я.
– А ти залишайся.
– Але чому….
Після цих слів ми миттю вибігли з кабінету. От такої, ми виявляється ще й ті щасливчики, обійшлися лишень попередженням, але тепер потрібно бути надзвичайно обережним, бо якщо еліта дізнається про те, що нас можуть вигнати за ще одну бійку вони цим обов`язково скористаються.
– От кретин, ненавиджу його! – вигукнув Джек, і покрокував вперед.
– Я теж повір.
– Ходімо вже на урок.
Попереду ще три уроки, не знаю як я їх переживу бо мені сьогодні надзвичайно пощастило. Зараз хімія разом із Беллою, Саймоном і Тайрою.
І ось я йду до кабінету, заходжу сідаю на своє місце, як добре, що і вчитель теж вже був на своєму місці, сподіваюся вони не посміють мені заподіяти шкоди перед учителем. Цей урок пройшов спокійно без пригод Белла, Саймон і Тайра щось обговорювали і навіть не звертали увагу на мене. Щойно продзвенів дзвінок і вчитель повідомив, що можна вже йти я блискавкою рвонула із кабінету. Вийшовши на вулицю я побачила Джека, Єви не було біля нього.
– Джек, зачекай на мене, – вигукнула я вслід йому, – як ти?
– Нормально.
– Поглянь на мене Джек, – він повернувся – Нічого собі, Джек у тебе розбита губа, брова і синець під оком і ти говориш, що все нормально.
– Жити буду, ходімо в Black Road.
– Ходімо…стривай, а як же Єва?
– Єва? Вона потім підійде до нас.
– Ну гаразд.
Ми пішли до нашого улюбленого місця, до Black Road, на диво сьогодні відвідувачів було не багато, наш столик уже чикав на нас.
– Привіт народ, все як завжди.
– Привіт Джо. Так.
– О’кей виконаємо, – промовив Джо, – О-у-у…Джек що в тебе з обличчям?
– Нічого, просто невеличкий конфлікт.
– А-а-а…ну гаразд, а де Єва.
– Вона зараз підійде, її замовлення теж виконай.
– Гаразд, – промовив Джо і зник за дверима.
– Щось сьогодні народу мало, – намагаючись підтримати розмову промовила я.
– Так, дійсно, – промовив Джек.
– А от і Єва іде, – помітивши її, промовляю я.
– Привіт народ, – підходячи до нас привіталася вона, – О, боже що в тебе з обличчям?
– Це Джош постарався, – відповіла я.
– То це, ви були?
– Ага. Слухи як куля розлітаються по школі, – пробурмотів Джек.
– Про вас тепер всі говорять, тепер ви зірки школи.
– Справді? – поцікавилася я.
– Ага, Джошові теж перепало він із таким здоровенним синцем ходить.
– Це я постарався, – хихикнув хлопець, – ми тобі замовили, те що і завжди.
– О! добре спасибі.
Ми поїли і пішли назад до школи. Ще два уроки і додому добре, що ці два уроки в нас були разом і погано те, що компанія еліти теж там буде. Ми зайшли до класу учитель ще не прийшов і це було погано, невже знову доведеться вислуховувати образи від цих кретинів.
– О! погляньте хто прийшов наш герой дня.
– Замовкни Саймон а то …
– А то що, вмажеш мені як ти це зробив Джошові? Ой боюся, зараз мамці пожаліюся.
– Ти нариваєшся бовдуре, – вигукнув Джек.
– Ти кого бовдуром назвав, невдахо!
– Джек спокійно, спокійно, – намагалася заспокоїти я його.
– Мері все під контролем, – промовляє брюнет, – в цьому класі лише ти один невдаха!
– Що…– і слава богу, що в цей момент зайшов вчитель, тому що я не знаю, що б сталося, як би він не прийшов.
– Клас! що тут відбувається, що за гамір. А ну бігом посідали на місця. Я вам маю щось повідомити, учитель хімії поїхав у справах і у вас не буде останнього уроку.
– УРА-А-А! – гуртом зашумів клас.
– Ура, чи не ура, але тепер у нас урок, так що розсідайтеся пишемо нову тему!
– Успіху Джеку. Після уроків я тобі надеру зад, – пошепки промовив Саймон до Джека.
– Ми ще побачимо хто кому зад надере, – відповів той.
– Джеку, – я краєм вуха почула їх розмову, – вони не варті цього заспокойся.
– Заспокоїтися? – вже голосніше промовив Джек, – я не можу я…
– Хто там розмовляє! А ну тихо.
О, Боже, що ж це буде, вперше в житті я не хотіла щоб цей нудний урок закінчувався. Учитель щось промовляв всі записували тільки я одна сиділа, наче статуя в очікуванні дзвінка.
І ось він лунає, по шкурі пробіглися мурахи. Що ж зараз буде…. Аж раптом в мій мозок прилетіла одна ідея.
– Клас можете бути вільні, урок закінчено, – після цих слів я швидко блискавкою вхоплюю Джека за руку і вибігаю разом з ним.
– Що…що ти в біса робиш, – заволав він.
– Тихо, швидко за мною, – я швидким кроком наближаюся до виходу, а потім швидко йду намагаючись сховатися від очей цих покидьків. Єва теж йде за нами.
– Мері, Джек стривайте куди ви так поспішаєте, – вигукує в слід дівчина.
Нарешті ми зупинилися на досить людному місці, неподалік від школи на автостоянці, все тепер ми у безпеці.
– Мері! Що ти собі дозволяєш! Я б показав цим покидькам де раки зимують.
– Джек вони цього не варті. Тебе ж виженуть зі школи. Вони тільки цього і чекають.
– Джек послухай її, вона права.
– І що мені робити?
– Нічого, дожити спокійно до випускного і…– сигнал машини перервам мою промову, ми бачимо, що перед нами постала машина місіс Річерсон, вона сердито дивиться на нас з вінка автомобіля.
– Єво! Вже час додому, – гукає вона.
– Вибачте друзі мені вже потрібно йти, тепер мама щоразу буде забирати мене після школи. Бувайте, і Джек послухай Мері.
– Бувай.
– Бувай Єво.
Єва сіла в машину, а ми з Джеком залишилися на стоянці роздумуючи, що далі робити.
– Моя мама теж незабаром приїде за мною, – промовляю я.