– А ось і вони, – промовив Джек
– Так, я бачу.
– Підійдемо ближче?
– Гаразд.
Побачивши мене Адам всміхнувся. Концерт розпочався, і натовп почав енергійно підспівувати. Здається їх тут знали набагато краще ніж я очікувала. Раніше я не чула співу Адама, але щойно він відкрив рота я збагнула, ось він талант. Ледь хрипкий приємний голос. В ньому я впізнала голос відомого співака із групи Lifehouse Джейсона Вейда. Я просто стояла там і насолоджувався його чарівним приємним співом, що бринів від кожної взятої ним ноти. І засмутилася коли вони закінчили свій виступ. Після цього ми з Джеком відійшли до барної стійки.
– Щось будете замовляти? – поцікавився офіціант.
– Ні спасибі, – промовила я.
Після того як вони закінчили грати і спустилися зі сцени Адам, Ден і решта підійшли до нас привітатися.
– Привіт! – привітався Адам.
– Привіт, – відповіла я.
– Які люди, – здивовано промовив Ден.
– Так, я вирішила все ж таки прийти.
– Як вам нас виступ? – поцікавилася Сара.
– Дивовижно! – вимовляю я.
– Радий, що тобі сподобалося, – каже Адам і обіймає мене.
– Е-м-м-м…Мері! – легенько штовхнувши мене в плече промовляє Джек.
– О, так. Познайомтеся. Це - мій друг Джек.
– Дуже приємно, мене звуть Сара.
– Ще й як приємно. Привіт, – відповідає Джек.
– Привіт, а я Деніал.
– Привіт і тобі.
– А де Ерік? – поцікавилася я.
– Складає обладнання, зараз підійде, – промовив Деніал.
Не пройшло й хвилини, як Ерік вже спускався до нас.
– А, ось і він! – продовжив Деніал.
– Мері привіт! – привітався Ерік.
– Привіт Еріку.
– Я радий, що ти вже ж вирішила прийти.
– То може сядемо за якийсь із вільних столиків? – запропонувала Меліса.
– Так з радістю! – вигукнула я.
– А це хто? – запитав Ерік поки ми крокували до стола
– Це мій найкращий друг…
– Джек…мене звуть Джек, – відрекомендувався він.
– Привіт Джеку. Ну як сподобався нас виступ?
– Так, я і сам граю на гітарі але не так професійно як ви.
– Тут що одні гітаристи зібралися? – поцікавився Адам.
– Це він про що? – запитав Джек.
– Мері ж також грає на гітарі, – відповідає Адам.
– Так, я й забув.
– Саме Джек мене навчив грати, – кажу я.
Ми розсілися по місцях, Адам присів біля мене, Джек біля Сари з Мелісою.
– Ви щось будете пити, – поцікавився Джек.
– Я ні, спасибі.
– Точно Мері?
– Так, Джеку.
– Та не соромтеся, я пригощаю в честь знайомства, – промовив голосно Джек.
– Джеку ти що робиш, грошей вистачить? – шепнула я йому на вухо.
– Так, не хвилюйся. Недавно я пограбував банк, – хихикнув він.
– Ну якщо мій любий друг пригощає, я буду безалкогольне мохіто.
– О’кей, всі замовлення виконаємо, ще хтось чогось хоче?
– Так, я буду коктель Блакитна лагуна, – промовила Сара.
– А я хочу чашку гарячої кави, – усміхнувшись промовила Меліса.
Поки Джек захоплено розмовляв із іншими нам вже принесли замовлення. Я пильно спостерігала за Джеком. Здається, йому також сподобалася ця божевільна компанія. Адамова рука обережно наштовхується на мою і він лагідно обіймає її. Джек із захопленням розповідає цікаві історії, всі уважно його слухають. Раптом на душі стало так тепло і приємно.
– Ходімо, – промовляє Адам.
– Що? Куди, – запитую я його.
– Побачиш.
Ми піднялися з крісел і попрямували геть. Інші навіть не помітили нашої відсутності. Ось ми йдемо, оминаючи натовп кудись в даль приміщення. Адам все ще не відпускає мою руку.
– Куди це ти ведеш мене?
– Сюрприз!
Ми підіймаємося сходами кудись вгору. Попереду темрява, нарешті Адам зупиняється, щось важке глухо заскреготало. Я здогадалася що то були важкі металеві двері. Двері повільно відчиняються і ми опиняємося на даху будівлі.
– Овва, яка краса! – здивовано промовляю я.
– Так, я знаю.
– Як прекрасно.
Адам показує на невеличку лавку і ми ідемо туди. Місяць у повні так яскраво світить, що на дворі наче в день світло. Яскраві зорі розкинулися по небу, здавалося весь космос перед нами. Після дощу на дворі було холодно, але це не заважало нам насолоджуватися цим видовищем, казковим видовищем.
– Краса правда ж?
– Так.
– Я знав, що тобі сподобається.
– Ти не помилився, це прекрасно. До речі, ти дуже гарно співаєш.
– Спасибі.
– І ще ти дуже схожий на Алекса Гаскарта із групи All time low.
– Ха-ха справді?
– Ну так, така ж зачіска, тільки волосся темніше. Ти часом не його брат?
– Ні. Не схоже.
– Шкода.
– Я простий співак-мандрівник. Моя мрія - побувати в Нью-Йорку і подорожувати по всій Землі.
– Ви що там ні разу не бували?
– Ні, не доводилося. Але цього року ми вирішили це зробити.
– Справді?
– Так вирушаємо завтра вранці. Наш шлях буде простягатися, по штатах. Від Вірджинії до Меріленда, потім до Пенсільванії і до Нью-Йорку, хочу побачити статую Свободи і пройтися Бруклінським мостом.
– Круто я б теж хотіла з вами поїхати.
– То їдьмо! В чому проблема?
– Школа, родина, друзі – згадавши про те що мене завтра чекає в школі мій настрій вмить зійшов нанівець
– Так, мабуть тобі складно покинути рідне місто і це все.
– Тут холодно давай підемо всередину?
– Гаразд, але перед цим мені дещо потрібно зробити, – я вже піднялася на ноги. Ще раз помилувалася прекрасним видом, і вже збиралася йди як раптом Адам лагідно схоплює мене за руку і цілує. Його теплі уста лагідно торкаються моїх. Від несподіванки заціпеніла на місці.
– Все тепер можемо йти, – промовляє він.
Я й досі стою шокована не здатна поворухнутися.
– Ход…імо, – це все, на що я була здатна. Після невеличкого шоку. Спустившись ми побачили, що вся наша компанія дружньо сміється. Джек виглядав задоволеним побачивши мене він підняв руку і помахав. Згодом ми приєдналися до інших.
– Де це ви були? – поцікавився Джек.
– Прогулювалися, – повідомила я.
Раптом я почула вібрацію в кишені, по мені побігли мурахи коли я побачила хто мені телефонував, то була мама. Я швидко вибігла на двір.
– Алло мам, – відповіла я.
– Алло. Знаєш що я виявила коли зайшла до твоєї кімнати. Що тебе там немає, я обшукала весь будинок і дві. Де ти вештаєшся!
– Мам, я все поясню.
– А це що, музика!
– Мам.
– Де ти, і з ким!!
– Я…я
– Правду!
– Я і Джек пішли на концерт. Тут у місті це неподалік від дому.
– Знову концерт і знову той Джек! Щоб через п’ять хвилин була вдома!
– Гаразд, – до мене підходить Адам.
– Все гаразд, ти так несподівано вибігла?
– Ні, не все. Мені потрібно йти додому, – а сльози так і наверталися на обличчя. Я швидко попрямувала до Джека схопила його за руку і відтягла надвір.
– Що таке Мері?
– Мама…вона пішла в мою кімнату і…
– Мері не хвилюйся. Я тебе відвезу. І чим я думав.
– Спасибі. Ти не винен, я сама прийшла.
– Швидше застрибуй в машину.
Ми хутко сіли в машину і помчали додому, навіть не попрощавшись із групою. Миттю ми опинилися біля мого дому. Світло в кімнаті горіло і мене очікував великий скандал.
– Вибач Мері, це я у всьому винен не потрібно було тебе вмовляти іти зі мною, – із тривогою на обличчі промовляє Джек.
– Ні, Джеку це я сама. Я так вирішила і в цьому лишень моя провина.
– Мері…