– Ну гаразд вмовили, – промовляю я, – вперед тюлені.
– І так 3..2..1. – Ерік з Деніалом почали грати.
Спочатку я вагалася, а потім все ж наважилася промовити слова пісні. Ми разом синхронно почали співати, хтось голосніше хтось тихіше. Всі сміялися і підспівували, а коли останній куплет закінчилася Ерік запропонував заспівати і ще одну пісню, яку всі також добре знали 21 Guns Green Day, гарна спокійна пісня, одна з моїх улюблених. Співаючи, я поволі поринала в той день. Знову згадала Джека з Євою, які ж вони були щасливі того дня. Як їх очі сяяли від щастя.
– Стоп! – несподівано вигукнув Адам, всі затихли.
– Що таке? Адаме, – поцікавився Ерік.
– Ви це чули?
– Що? – поцікавився блондин.
– Мері, невже ти не помічаєш, як добре в тебе виходить співати.
– Я? ти не помилився, – здивувалася я, – Ви знущайтеся? Я жахливо співаю.
– Та ні, зовсім ні ти чудово співаєш, – підтвердила Меліса.
– Так, Меліса права, – погодилася Сара.
– Здається в нас з’явився новий вокаліст, – усміхнувшись промовила Меліса.
– Еріку давай ще разок! Але тепер всі замовкли я хочу чути тільки її, – наказав Адам, – починаємо з приспіву.
– Що? Ні-ні. Я не можу.
– Так-так сестричко, не соромся, – підбадьорив мене Деніал.
– Ну гаразд.
Ерік знову програє приспів, всі замокли і тільки мій голос було чутно. Не знаю що вони там задумали, але як на мене я співала не дуже гарно. Я проспівала куплет всі дивилися з захопленням на мене. Запанувала тиша
– Вау-у-у круто, – тишу порушив голос Меліси.
– От бачити, я ж казав, в тобі є прихований талант Мері.
– В мені? Ха-ха не смішіть мене.
– Не хочеш з нами виступати? – поцікавився Ерік.
– Ні, ви що я боюся публіки.
– Та чого їх боятися. Вони такі ж самі люди як і ми з вами, – промовив Ден.
– Ну може й колись ти заспіваєш разом з нами, – сказав Адам.
– Так, може колись, – відповіла я.
– Ну що друзі, яка наступна пісня?
– Може досить, погляньте на вулицю, – почала Сара, – дощ майже перестав, ходімо перекусимо і погуляємо по місту.
– То чого ми чекаємо ходімо! – підбадьорливо відказала я.
– Так, вперед, – погодилася Меліса, – не хочеться тут цілий день простояти.
– Ходімо дівчата, потрібно трішки змінити імідж, – хихикнула Сара.
– Знову? – пробурмотів Ерік.
– Так, а що, ти проти? – грайливо відповіла Сара.
– Та ні, не проти. Вперед дівчатка.
– Мері, ходімо.
– Вперед, – промовила я.
– Отже хлопчики в один бік, а дівчатка в інший, домовилися?
– Так, зустрінемося в кафе на розі 21 Б і 30-ої . Це тут неподалік. Думаю ви знайдете.
– О’кей Еріку, – промовила Сара, і попрямувала вперед.
Дощ вже зовсім перестав йти але похмурі хмари ще кружляли над містом.
Розділ 14
Річмонд насправді був гарним містом, річка Джеймс протікала майже посередині міста переділяючи його на дві частини, а велетенський міст з’єднував їх.
Зібравшись ми першим ділом попрямували до перукарні, Сарі як за її словами набрид її імідж і вона вирішила перефарбуватися в інший колір.
Коли ми прийшли в перукарню черги не було, але все ж ця процедура вимагала багато часу. Нам з Мелісою стало нудно вже через десять хвилин перебування там, і ми вирішили прогулятися.
– То як тобі наша компанія? – поцікавилася вона.
– Мені дуже весело з вами. За цей час ви для мене стали родиною.
– Я теж дуже рада, що ти з нами. Ти приємна людина і співрозмовник.
– Спасибі ти теж?
– Ось що я тобі скажу подорожі не для слабаків, бували й дні що ми не мали що їсти.
– Невже!
– Так-так, бувало таке, а взимку ми взагалі не подорожуємо, ми зупиняємося в якомусь місті, шукаємо тимчасову роботу і живемо там доки не потеплішає, ми це називаємо зимні канікули.
– Цікаво, але все одно тобі не вдасться мене залякати, я з вами назавжди, – хихикнула я, – ну може й не назавжди але точно надовго.
– А я так сподівалася... – я вирячилася на неї. Меліса хихикнула і продовжила, – Не треба так здивовано дивитися на мене, я ж жартую.
– Знову твої жарти. Я вже налякалася що ти хочеш мене позбутися.
– Та жартую я, нікого виганяти ми не збираємося. А ти чому так кардинально змінила своє рішення? І чому тебе в школі хочуть вбити.
– Я дещо зробила дуже впливовим людям в школі, і вони вирішили помститися. Але мушу визнати це було правильне рішення, вони цього заслужили.
– І що ти їм такого зробила?
Я розповіла їй про наші пригоди з Джеком, по її виразу обличчя можна було сказати, що вона була здивована, і після моєї розповіді вона сказала лишень одне.
– Здається я тебе не до оцінила.
– Ага, – хихикнула я.
– Цікаво Сара ще довго, – ми підійшли до перукарні, щоб поглянути чи ще довго вона там.
– Ще хвилин десять, – повідомила нам перукар.
Ми вийшли й покрокували вперед, раптом Меліса зупинилася.
– Ти не хочеш зробити тату? – поцікавилася червоно волоска.
– Ти це серйозно?
– Авжеж. Ходімо.
– Ну гаразд.
Ми попрямували вперед, через дорогу знаходився тату салон. Сама назва говорила за себе. Він був невеликим за розмірами, оточений з двох боків магазином і кафе. В середині він був розписаний різними настінними малюнками в тому числі і зразками тату. В середині грав важкий метал, придаючи ще більшої моторошності цьому закладу. Ми вмостилися на досить зручних стільцях і почали вибирати ескізи для майбутнього тату.
– Ну що Мері вже вибрала?
– Так. напевно.
– І що це?
– Ось. – я показала Мелісі ескіз малюнка, невеличке тату птахів на зап’ясті.
– Чудовий вибір.
– А ти що?
– Ось, хочу цього красунчика собі на шию, – показуючи малюнок скорпіона промовила вона.
– Круто.
– Ага.
– Наступний, – промовляє працівник тату салону.
– Ну все наш час настав. Ти перша пропускаю тебе, – промовила Меліса.
Декілька хвилин я вагалася але потім вже ж наважилася і попрямувала до спеціально оснащеного робочого місця майстра. Присівши на м’яке крісло я слухняно чекала на появу тату майстра. Коли він постав перед моїми очима я злякалася і вже пожалкувала про те, що погодилася на це безумство. На вигляд цей тип був схожий на холоднокровного маніяка, але щойно він відкрив рота всі здогадки розвіялися, на душі стало спокійніше.
– Ви вперше робите тату? – усміхнувшись поцікавився він.
– Так, – відповіла я незнайомцю.
– Не хвилюйтеся, я професіонал свого діла. Постараюся бути ніжним.
Щойно голка торкнулася мого тіла я відчула неприємний пронизливий біль: «тримайся Мері ти зможеш» підбадьорювала я себе думками. Це продовжувалося хвилин десять я думала, що вже не витримаю і втрачу свідомість, на очах наверталися сльози. Десь в кімнаті задзвонив телефон. Я на хвилину відволіклася і повернулася на звук. Меліса кваплячись взяла трубку. З розмови я зрозуміла що телефонувала Сара, після закінчення розмови Меліса поклала трубку і вийшла на вулицю. Я відчуваю як біль припиняється. Нарешті мою тату було зроблено. Працівник обережно витер залишки чорнила і загорнув мою руку харчовою плівкою. Я обережно піднялася із крісла і побачила що і Сара і Меліса вже тут, новий образ Сари дуже підходив їй. Тепер вона була коротко підстрижена, фіолетовий змінився на світло русявий.
– Вау-у тобі личить, – промовила я.
– Спасибі Мері.
– Ну що зробила тату? – поцікавилася Меліса.
– Так, – я показала їм свою руку.
– Таке маленьке, але тобі личить. – промовила Сара.