– Ви що знайомі? – поцікавилася я.
– Так, чи ти думаєш, що незнайомий дядько просто зателефонував нам і попросив виступити, – хихикнув Адам.
– Ми з Адамом знайомі вже багато років, пам’ятаю як ви вперше виступали в мене в клубі.
– Так, то був невеличкий клуб в цьому окрузі. Ти лишень починав свою кар’єру, – промовив Ерік, по його виразу обличчя було видно що він не дуже радий бачити Шона.
– Так, і ось я піднявся. А це все я успадкував від батька, ходімо я вам все покажу, – промовив Шон жестом запрошуючи нас, – Це було старе занедбане казино, – продовжив він, – мій батько успадкував його від свого батька, його мало не знесли рік тому, але я запевнив батька що не варто. Довелося багато повозитися з його реконструкцією, але результат того вартий.
– Так справді вартий! – голосно промовив Ерік.
– Еріку ти що, досі злишся на мене, та забудь ти її. Це було давно.
– Так давно, але образа досі залишилася, – гаркнув він.
– А що сталося? – тихенько запитала я.
– Я тобі розповім, – промовила Меліса збавляючи темп. Так щоб ніхто нас не почув, – Ерік, – продовжила вона, – був закоханий в одну дівчину, яка працювала в колишньому клубі Шона.
– Не просто дівчину, а Лору Робертсон, – підхопила розмову Сара.
– Так от, коли ми приїхали сюди на осінь, – пробурмотіла Меліса.
– Так захотів Адам, він хотів відпочити трішки від подорожей, – продовжила Сара.
– Так, дуже добре що ти підказуєш, але я тут розповідаю.
– Гаразд мовчу-мовчу.
– Так от, коли ми приїхали сюди він якось одного дня зустрів її і потім марив нею цілий тиждень. А Адам як раз домовився з Шоном про виступ, щоб заробити трішки грошей. З Адамом він подружився, а то з Еріком ні. Ми виступили і коли після нашого виступу ми відпочивали, Ерік побачив її, вона працювала там офіціантом.
– І щойно він побачив цю дівчину, його накрило з головою.
– Саро!
– Все мовчу.
– Він почав зустрічатися з нею, все було б добре, як би одного теплого вечора після закриття клубу Ерік не застукав їх за цим самим ділом.
– Було це, не уявляєш де…
– Саро! – Сара замовкла, – Вони займалися цим на барній стійкі в середині клубу. Після цього вони не бачилися.
– Жах…
– Вони розійшлися з великим скандалом, а бідолаха стерво, поїхала до рідного міста і більше не поверталася сюди.
– Дівчатка не відставайте, бо ще загубитися. – люб’язно звернувся до нас Шон.
– Не хвилюйся не загубимося, – з фальшивою усмішкою промовила Сара.
– Який же він хвалько все ж таки, – підходячи до нас промовив Ден.
– Ага, не те слово, – відповіла Сара.
– Вибачте але я піду на вулицю, – промовила я.
– Я з тобою.
– І я.
– Мері, Саро, Мелісо зачекайте на мене я теж з вами, – поспішаючи за нами проказав Ден.
Ми вийшли на вулицю подалі він цього хвалька Шона.
– Цей заклад гарний, уявіть лишень скільки сюди прийдуть людей, ми станемо знамениті.
– Так, Саро сподіваємося саме на це, – промовила Меліса.
– Потрібно підготуватися, зробити репетицію, якщо чесно я хвилююся, – говорить Ден.
З середини виходять Ерік і Адам. На їх обличчях застигла серйозність.
– Ну не знаю Адаме може не варто? – завагався Ерік.
– Ще й як варто, – мовив Адам.
– Не подобається він мені, і цей заклад.
– Заспокойся, забудь старі образи і просто виступай на публіку. Чим більше людей дізнаються про нас тим краще. Зроби це для мене, всього лише один раз. Обіцяю більше ти цього лицеміра не побачиш.
– Ну гаразд…
– Все в порядку хлопці? – поцікавилася Сара.
– Так, не переймайтеся.
– Все одно не подобається мені цей тип.
Хлопці відчинили задні дверцята фургона і почали виносити інструменти; гітари, барабанну установку Сари, підсилювачі звуку.
– Барабани там для всіх одні, тому не варто брати їх. – повідомив нам Адам.
– Так. Дівчата, а ви поки що погуляйте тут неподалік, – запропонував нам Ден – поки ми тут розберемося з інструментами.
– Гаразд.
Ми відійшли, від будівлі простягалася вузенька стежина, котра вела нас на задній двір. Там було щось на кшталт невеличкого парку, ми присіли на одну з лавок. Невеличкий фонтан що хвилини випльовував воду, над ним звисали гілки берези, а далі стежка вела до пташиної купальні і вглиб парку.
– Ну що Мері не сумуєш за домом, родиною?
– Ні, Мелісо не сумую, ви моя родина, – збрехала я.
– Приємно це чути.
– Я вже так звикла до вас що не уявляю життя без вас.
В цей момент Меліса обняла мене, а Сара про щось замислилася вона сиділа нерухомо дивлячись кудись в даль.
– Агов Саро! – вигукнула Меліса помахуючи рукою перед її очима.
– Що?
– Про що задумалася.
– Та, так ні про що.
– І це ні про що це - Ерік.
– Ні.. – заперечила вона.
– Не прикидайся, я все знаю.
– Так-так, а з цього місця докладніше, – проказала я.
– Сарі…– почала Меліса.
– Мелісо замовкни! Негайно.
Сара почала закривати рота Мелісі, а Меліса з усіх сил пручалася, і з рота в неї вилітали лишень шматочки слів. Ви тільки уявіть цю картину дорослі двадцятирічні дівчата поводяться, як малюки, намагаючись закрити рота один одному, щоб не виказати таємницю.
– Так, все слухай поки я тримаю її, Сарі подобається…
– Не смій… – виривається з полону Меліси Сара і намагається, щось заперечити.
– Сарі подибається Ерік! Хух, – докінчивши речення промовила Меліса.
– Все я з тобою не розмовляю, – ніби образившись промовляє Сара.
– Погляньте хто образився, ну Саро…
– Не чіпай мене! – вигукує вона.
– Так, це ж чудова новина! – усміхаюся я.
– Справді? – з сумом проказує Сара,– але як не старайся все марно.
– Що? Чому, – здивовано питаю я.
– Я йому навіть не подобаюся.
– Звідки ти це знаєш? Може він закоханий в тебе, а ти цього не помічаєш.
– Якщо так, то чому він поводиться зі мною як із своїм другом.
– Ну-ну Саро…
– От тобі добре, в тебе є Адам.
– Ха-ха Адам. В нього музика на першому місті, – відповідаю я.
– Не правда, він говорив, що ти йому дуже подобаєшся. Лише поглянь як він поводиться із тобою. Та він закохався в тебе по вуха.
– Це справді так, – підтвердила Меліса, – ти просто не звертаєш уваги.
– Ага… – хотіла Сара ще щось добавити як тут нашу розмову перервав голос Еріка.
– Ось де ви, ходімо вже все готово, можемо репетирувати.
Ми попрямували назад до клубу. Поки група репетирувала я тим часом прогулювалася з Бальтазаром по місту, височенні будинки і просторі парки оточували нас. Людей на вулиці було мало.
Грозові хмари ще не добралися до міста, тому погода була гарною. На дворі було тепло і навіть вітру не було. Бальтазар непохитно сидів в мене на руках спостерігаючи за всім що відбувається навкруги. Потім наче куля він вислизнув у мене з рук і кудись побіг. По шкірі пробіглися мурахи.
– Куди ти побіг, стій. – гукаю я.
Ось я бачу як пухнастий клубок вповільнюється, підбігши до нього я міцно схоплюю його.
– Спіймався!
Піднявши голову я побачила до чого він так відчайдушно біг. Перед нами постала будка із гарячими ход догами.
Зрозумівши що він не здирався тікати він мене, а просто хотів їсти я взяла два ход доги один собі, а один йому. Він приємно замурчав і швидко з апетитом ласував гарячий ход дог.
Розділ 16
Підходячи до клубу я побачила, що натовп вже зібрався біля входу і чекає коли ж їх впустять. Я попрямувала з Бальтазаром на руках всередину. Мене зупинив той самий касир який раніше так люб’язно привітав нас.