– Кудись зібралися? Пропускати будуть вже через декілька хвилин. Зачекайте тут.
– Я хотіла взяти ключі від фургона в друга щоб залишити цього красунчика там, – промовила я показуючи на кота, – вони виступають сьогодні тут.
– Всі так кажуть, але на жаль я не можу вас пропустити.
– Ви що мене не пам’ятаєте, я ж сьогодні тут…
В цей момент до нас підійшов Шон.
– Генрі пропусти цю дівчину в середину, – єхидно усміхаючись промовив він.
– А…але ж…
– Вона приїхала з однією із груп.
Генрі послухався наказу свого боса і впустив мене.
– Вибач за це не порозуміння.
– Та нічого.
– Щоб такого більше не трапилося, ось надягни це.
Шон подав мені пропускний білет, я надягнула його на шию.
– Ти дуже гарна, – промовляє він. Його рука тягнеться до моєї і він ніжно схоплює її
– Спасибі, – пробурмотіла я, – я б з радістю з вами потеревенила але мушу йти.
– Та невже, – ніби вдаючи здивованість каже він.
В цей момент відчувши небезпеку Бальтазар весь з’їжився і почав шипіти. Шон нервово хихикнув і відстрибнув у бік. Скориставшись можливістю я вислизаю і швидко крокую до зали де вже зібралося повно народу. Зайшовши туди я очима шукаю Адама і решту. Ерік стояв біля сцени решти я не побачила. Напевно вони за кулісами.
– Привіт Еріку, – підходячи до нього промовляю я, – а де решта?
– За лаштунками, проходь, – промовив Ерік і провів мене за лаштунки.
– Привіт народ, – привіталася я з рештою, – Я от що хотіла, дайте будь ласка ключі від фургона. Потрібно цього рятівника вкласти спати.
– Привіт, так от тримай, – промовляє Адам, – Цього рятівника? Не зрозумів.
– Спасибі Адам. А, це довга історія.
– Ану розповідай, мені вже цікаво. Все одно ми виступаємо майже останні, – з цікавістю на обличчі прохає Сара.
Я розповіла друзям, як Бальтазар героїчно врятував мене він рук підлого хвалька.
– От же ж гадюка, – промовляє Адам, – з тобою все гаразд? – Я кивнула.
– Я ж…– починає Ерік але його зупиняє Адам.
– Навіть не думай казати, я ж казав, – тикнувши пальцем в обличчя Еріка сказав Адам.
– Все мовчу, мовчу – переможно промовляє Ерік.
– Я знала що не варто йому довіряти, – промовила Сара, – в нього якась підла усмішка.
– Поки ми тут, то маємо миритися із його не простою натурою, – почав Адам, – Але якщо він ще до когось із вас буде чіплятися, кличте мене із Еріком. Ми йому надеремо його самовдоволений зад.
Заспокоївшись я пішла до фургона. Шона ніде не було видно. Я видихнула з полегшенням вклала Бальтазара і повернулася в зал.
– І ще раз привіт! – промовила я.
– Привіт, ну що вклала Бальтазара спати? – поцікавилася Меліса.
– Так, – усміхнулася я.
– Ну що ви готові?! – запитав Адам, – через хвилину наш вихід.
– Так, але мені щось страшнувато. Так багато народу зібралося, ми ще не виступали на такій публіці.
– Заспокойся Денні все буде добре, – після цього я його обійняла, не встигла я розірвати наші обійми, як Сара, Меліса, Адам і Ерік приєдналися до нас. Теплі обійми тривали секунд п’ятнадцять.
Нарешті ведучий оголошує ім’я наступної групи.
– Ну все, нехай щастить, – промовляю я.
– Спасибі Мері, – усміхнулася Сара.
– Дякую сестричко.
– Так чи інакше! Ми порвемо цей зал, – намагаючись підтримати командний дух, проказує Ерік.
Група почала виходити на сцену, але Адам не поспішав він підійшов до мене і ще раз поцілував.
У всіх був войовничий настрій, вони були неперевершеними, я ще раз переконалася в цьому. В той момент я забула про все, про родину, про школу і друзів в думках у мене линуло лишень одне «Вперед! Дорога це наше життя, а музика наш вірний друг!»
Я слідкувала за концертом із-за лаштунків, натовпу сподобалися Sweet Poison, вони навіжено кричати побачивши їх, а потім за мить в залі стало тихо всі слухали приємний голос Адама і Меліси, соло Дена і Еріка, ритмічність Сари. Всі були в захоплені від них. Коли нарешті вони закінчили виступати зал із сумом зітхнув.
– Так! Ми зробили це, – вриваючись прокричав Адам.
– Ви бачили це, ми їм сподобалися! – вимовляє Сара.
– Так. Я в захваті, – сміється Меліса.
– Ще раз вітаю! – вигукую я.
– Ти бачила це Мері! Вони просто замовкли і слухали нас.
– Так Саро, я все бачила.
– Це нереально круто! – вигукнула Меліса.
– Як що чесно, то я думав що вони закидають нас бляшанками.
– Ти помилився Ден, ми їм сподобалися, – тріумфально промовляє Сара.
– Так! – усміхається Ден.
Ведучий оголосив наступних учасників, група поволі відходила від приємного відчуття перемоги.
– То коли ми вирушаємо? – поцікавився Ерік.
– Не поспішай друже. Я ще хочу трішки залишитися тут.
– Ну гаразд Адаме але не довго, – проказав Ерік, – Ходімо хоч інструменти поскладаємо. Мері ключі в тебе?
– Так, – витягнувши із кишені ключ простягаю я йому, – ось тримай Еріку.
Адам, Ерік і Меліса попрямували до фургона, а ми залишилися спостерігати за концертом і новими учасниками.
– Я відійду на хвилинку, гаразд, – промовила Сара.
– Так, – відповіла я.
– Буду біля чорного входу, якщо хтось захоче приєднатися.
– Гаразд.
Сара пішла ми з Денні присіли і далі спостерігали за концертом. Зі сцени лунав ритмічний панк рок, натовп шаленів. Я відчула легку втому і сонливість.
– Щось мені не добре, піду подихаю свіжим повітрям, – промовляю я.
– Добре, але швидко повертайся, а то мені тут нудно самому і Сару прихопи.
– Добре.
Я вийшла і стояла біля чорного входу але Сари не було, я подумала що напевно, ми розминулися і вона вже повернулася в середину.
– Бу! – вигукнув хтось позаду мене, я підстрибнула.
– А-а-а! Адаме може досить мене лякати?
– Ха-ха, вибач але вираз твого обличчя мене радує. Ти чого тут, а не з іншими?
– Вирішила подихати свіжим повітрям. Десь тут би мала бути Сара, напевно розминулися.
– Сару не бачили? – підходячи до нас поцікавився Ерік.
– Ні, не бачили, – відповів Адам.
– Я іду трішки прогуляюся тут, – промовляю я.
– Тут небезпечно Мері.
Я ступила два кроки вперед від смітникових контейнерів, які закривали вид на вулицю. Пройшла ще трохи вперед. Аж раптом я почула приглушений стукіт і крики. Я скочила з місця. Пробігши кілька метрів уперед я побачила два силуети і з жаром охнула. Переді мною постала страшна картина, якийсь тип з ножем біжить від тіла Сари, яке лежало на землі.
– Сара Ні! – кричу я.
Я підбігаю до тіла Сари вона ще дихає, вслід за мною біжать Ерік і Адам їхні обличчя вмить стали блідими, в них застиг жах. Сама не тямлячи що роблю, я блискавкою, з усієї сили зриваюся з місця і біжу за тим покидьком.
Його химерне обличчя назавжди залишиться в моїй пам’яті. Я вибігаю за провулок і бачу його химерну постать, він збавив темп: «Прекрасно він втомився тепер я можу його наздогнати, тепер ти поплатишся за все» подумки промовляю я. Він повертає за ще один провулок, я все ще біжу за ним, майже наздогнала. Ще кілька кроків і він мій, я прискорюю темп і щосили вириваюся вперед всією своєю вагою я стрибаю йому на спину, наче поліцейський, що переслідує підозрюваного, тим самим збиваючи його з ніг.
– Злізь з мене стерво! – кричить він.
Потім він перевертається на спину відштовхує мене вбік. Я вдаряюся в стіну, в голові запаморочилося, але я не відступаю. На секунду я втрачаю пильність, виявилося що цього було достатньо. Він підхоплює мене і із усієї сили притискає моє тіло до холодної стіни. Я сиджу не здатна поворухнутися, в його руках той самий ніж, яким він поранив Сару з нього ще стікає свіжа не засохла кров.