– Це ви всі до неї? – здивовано промовила мед сестра побачивши нас.
– Так. – відповідаю я їй.
– Ну гаразд, але не довго, – промовила вона і вийшла.
Хвилина, дві. Час нестерпно повільно повзе.
– Ви всі так втомлено виглядаєте, ідіть пообідайте, прогуляйтеся на свіжому повітрі, а я залишуся з нею, – промовляю я
– Ні, ми залишимося, – твердо заперечує Адам.
– Ні, справді ідіть. Не виснажуйте себе бо я впевнена, Сара захоче побачити перед собою веселі обличчя, а не зомбі подібні силуети.
– Так вона права, – погодився Ден.
– Ну гаразд, ми скоро повернемося, – промовляє Ерік.
– Я залишуся тут із тобою, – промовляє Адам, – за тобою теж потрібно доглядати.
Я залишилася з Адамом і Сарою в палаті. Вона непорушно лежала на ліжку, лишень легені то здіймалися то опускалися.
– Саро як би я могла це передбачити, то б ніколи не залишила тебе саму, – тихенько промовила я.
– Ти в цьому не винна, – промовляє Адам, – ба більше своїм вчинком ти спіймала небезпечного убивцю.
В палату заходить мед сестра.
– Я гадаю вам вже час йти, – промовляє вона, – їй потрібно відпочити.
Ми виходимо із палати, але не збираємося далеко відходити. Присівши на м’який диван на коридорі ми пильно спостерігаємо за палатою Сари. Через декілька хвилин до нас наближаються інші.
– Ну от ми й поїли, подихали свіжим повітрям тепер знову тут.
– От зовсім друге діло, ви вже виглядаєте не так стомлено, до речі а де Ден?
– Він зараз буде, прогулюється з Бальтазаром.
– Ну як вона? – поцікавився Ерік, – вона не прокидалася?
– На жаль ні.
– Вона одужає, я певна. Вона сильна, – підбадьорливо говорить Меліса.
Ми просиділи біля палати Сари, ще зо пів дня. Вже було пізно сонце сідало за горизонт, але Сара досі була непритомна.
Мед сестра яка обслуговувала мене повідомила, що головний лікар завтра випише мене. Я зраділа. Мені набридла лікарняна уніформа тому я переодягнулася в цивільне, яке принесла мені Меліса.
Щоб важко не сидіти в коридорі на дивані нам люб’язно виділили палату в лікарні де ми могли трішки відпочити.
Ніч була важкою, я майже не спала,. Біль потрохи вщухав, голова все ще гуділа але не так сильно.
***
Розбудив мене запах гарячого какао, я розплющила очі і побачила перед собою Мелісу і Адама. Вони смакували гарячу каву із булочками.
– Доброго ранку, – підводячись промовила я.
– Доброго Мері, – відповіла Меліса.
– Як спалося? – поцікавився Адам підходячи до мене.
– Недуже добре. А вам?
– Теж. Ось тримай, – промовила Меліса, простягаючи мені чашку із гарячим какао
– Какао з булочками в ліжко. Ви мене балуєте.
– Не звикай, – Адам поцілував мене в лоба, – смачного.
– Дякую вам теж.
Ми поснідали і знову попрямували до палати Сари. Ерік сидів на коридорі потираючи повіки.
– Еріку, – промовила я.
– Що?
– Ось тримай, – простягнула я йому каву, – сили знадобляться.
– О, Мері дуже дякую за каву.
– Ну як вона? – поцікавилася Меліса.
– І досі непритомна, – пробурчав він
Ранок виявився теплим на небі не було жодної хмаринки. Ми знову стиснувши кулаки сиділи біля палати Сари. Я походжала туди-сюди по коридору, голова ще поболювала але це було терпимо.
Мед сестра з усмішкою вийшла із палати, і промовила.
– Ви можете її відвідати, вона вже прокинулася.
Всі разом охнули із полегшенням і перемінялися здивованими але щасливими поглядами.
– Вона прокинулася, – ледь чутно промовила я.
Із усмішкою на обличчі я відкриваю двері всі решта крокують позаду мене.
– Саро! – вигукнула я входячи в палату, – ти жива!
Ми увірвалися в палату наче голодні звірі щойно десь почувши запах жертви. Ерік її міцно обійняв і поцілував і лоб, Ден зробив те саме, я з Адамом і Мелісою міцно обійняли її.
– Так! Ти знову з нами, – вигукнув Ден.
– Так я знову з вами, – втомлено говорить вона, – і скільки мене не було, що ви так засумували?
– Аж цілих два дні, ми так хвилювалися сестричко, – з усмішкою промовила Меліса.
– Овва. Невже так довго, – втомлено хихикнула Сара.
– Саро, – тихенько промовив Ерік, – ти пам’ятаєш що сталося?
– Т…так.
– Тепер ми не залишимо нікого ні на хвилину без нагляду, – проказав Адам.
– І навіть, будеш зі мною у туалет ходити, – хихикнула Сара. Всі разом розсміялися.
Розділ 18
Сару не поспішали виписувати. Лікар що нас доглядав виявився досить милим і турботливим. Мене на прохання мед сестри перевіряли що дня, слідкуючи за моїм одужанням і загоюванням ран. Поліцейський повідомив нас, що злочинця засадили на строк в тридцять п’ять років. Останнє що він сказав нам, так це те, щоб ми берегли себе, і побажав нам щасливої дороги. Вже через п’ять днів нас офіційно виписали із лікарні.
– Ну що ви готові попрощатися із цим моторошним місцем? – виходячи із лікарні кажу я.
– Ну Мері, чому зразу моторошним місцем? Як на мене воно досить миле, – відповів Адам.
– В якому вас мало не повбивали, – продовжую я.
– Ага, я з радістю покину його, і нізащо не хочу повертатися в нього знову! – з ентузіазмом в голосі промовила Сара.
– Тож змиваємося звідси? – проказала Меліса.
– Так, – відповіла я дивлячись в даль.
– Авжеж, – відповів Ерік.
– Помчали, – проказав Адам.
– Вперед! – вигукнув Ден.
Подякувавши лікарям які доглядали за нами весь цей час, ми швиденько покрокували до фургона і помчалися назустріч новим пригодам.
– Ну що, як гадаєте за скільки днів ми доберемося до Нью-Йорка? – завівши мотор, цікавиться Ерік.
– Без зупинок за два, а з ними десь за три чи чотири, – відповів Адам.
– Ну, то можемо десь зупинитися, щоб перепочити, – почав Ден, – Я чув що в Філадельфії проводиться щорічний рок фестиваль і якщо ми приїдемо вчасно, то можемо записатися і виступити там…
– О, н-і-і-і, – загуділи решта.
Приємний теплий вітерець пробирався у фургон через вікно, лоскочучи наші обличчя і граючись з волоссям. Ерік уважно слідкував за дорогою. Сара сиділа поряд і перемикала радіо шукаючи підходящу хвилю. Ден і Меліса смакували запашні тістечка. Я і Адам сиділи обіймаючи один одного, а на колінах солодко спав Бальтазар. Ця пригода навчила мене ще більше цінувати життя. І я вирішила щойно ми доїдемо до Нью-Йорку я зателефоную мамі.
– Я хвилювався за вас дівчата, – говорить Ерік, – ви нас так налякали.
– Але все минулося і ми живі, – відповіла Сара, і поцілувала Еріка в щічку, той здивовано вирячився на неї, а потім широко усміхнувся.
– То яке наступне місце ми відвідаємо після Нью-Йорку? – поцікавився Адам
– Може Маямі? – промовила Сара.
– А я хочу в Лос-Анджелес, – відказала я.
– Лос-Анджелес? – здивовано перепитала Сара.
– Так. Місто Янголів.
– Хороша ідея, – промовила Меліса.
– Отже, наступна зупинка після Нью-Йорку, Лос-Анджелес?
– Так! – гуртом вигукнули ми.
Спокійний вітер лоскоче обличчя, попереду нас лише дорога, нескінченна і довга. В фургоні грає приємно музика навколо панує спокій і радість. Ми мчимося до міста мрій, до міста тисячі вогнів, до міста свободи, де швидкоплинно, пропливає життя, в неспокійному ритмі шумного міста.
Відчуй свободу у серці і в душі, відчуй нове життя, борися за свої мрії.