Тіль уже й не пам’ятав, що досліджує його колега-нездара. Його проект гордо презентували іншим кандидатам на великій святковій вечері на винограднику, і це був мов ляпас по обличчю. Імовірно, він і тоді не вслухався, про що він. Його це ніколи не цікавило. Четверта. П’ята. Кухню наповнили офіціантки, які виносили і розставляли по столах цілий витвір мистецтва: лосось, ковбасна нарізка, різноманітні соуси, кав’яр, пахкий свіжоспечений хліб, м’ясо, сир — та зігнали Тіля з його місця. Вони неодноразово перепросили в нього за це, і він різко поставив на стіл пусту склянку та віддалився без слів. Тіль і досі був неохочий до розмов, тож прокрадався вздовж стіни, опустивши очі, назовні в спорожнілий коридор. Охоронці стояли тепер на сходах або у вітальні, тож він причинив двері до святкової метушні; гамір стих, поступившись приглушеному масивними дерев’яними стінами шуму, і він опустився на стільчик поряд із зачиненими дверима. Йому туманіла голова. Він нічого не їв, до того ж його нудило від злості. Де запропала його супутниця? Вона не мала права лишати його самого, знаючи, як йому тут буде тоскно. Він глибоко зітхнув і знову підвівся, хитнувся назад, відновив рівновагу, обпершись об розписану орнаментами стіну. У ногах поколювало, мовби він їх відсидів, тож він мусив пройтися туди-сюди, щоб розігнати кров по судинах. Хтось посмикав двері, які він щойно причинив за собою. Здавалося, у непроханця з того боку не виходило їх відчинити. Тіль нічого на ключ не замикав, але, вочевидь, не тільки він сьогодні хильнув зайвого. У раптовій паніці від того, що йому доведеться з кимось спілкуватися чи стикнутися лицем до лиця з тим, чийого обличчя він не пам’ятає, Тіль кинувся до ручок дверей коридору, аби лиш забратися, забратися подалі, і знайшов одні, що були незачинені. Вони вели до затемненого кабінету, на безмежному столі якого поряд із широким екраном вивищувалися, загрозливо зіперті одна на одну, вежі списаного паперу. Вони нагадували житлові будинки передмістя. Такі ж викривлені, такі ж покручені й скалічені. Вони трималися одна за одну, злиті в неймовірну споруду неможливої форми.
Тіль знав, чия це споруда і хто над нею тут працював. У променях світла, що падали позаду нього, танцювали сполохані порошинки, немов тисячі маленьких мошок або передувні піски. Якусь секунду Тіль сумнівався, чи втручатися йому в їхній спектакль, проте зачувши, що чиясь п’яна рука нарешті незграбно, непевно прочинила на шпарину двері з вітальні, він ступив у кабінет і рвучко замкнувся у ньому.
В один момент, у момент удару дерева об дерево, з грюкотом, що почувся від важких дверей, коли їх захряснули, і свято, й увесь світ нестерпних людських обмежень і розчарувань опинилися так далеко від нього, як той виноградник, як розкопки чи його підвальна квартира, сповнена тріснутих пляшок. Коли він замкнув двері кабінету, ця кімната відгородилася від усього, зробилася відчуженим від усього місцем, місцем, що в ньому більше ніхто ані зайде, ані вийде. Тут Тіль був один, і в розрідженому світлі, що прокрадалося сюди крізь дверні щілини, його очі не бачили нічого, крім обрисів паперових колон, які хилилися в його бік. Тіль почувався так, немовби стояв біля підніжжя хмарочоса і намагався охопити поглядом ряди однакових вікон. Угору й униз. Він випростав руки перед собою, немов захищаючись, ніби ці вежі могли щомиті обвалитися на нього й поховати його навік під собою. Відтак, роззирнувшись, він викотив з-за письмового столу офісне крісло й упав у нього, відсунув набік фіранки й відсахнувся, примруживши повіки. Так яскраво світив крізь віконне скло, лютуючи, вогонь, що пожирав житловий будинок, що стримів, мов лезо, спрямоване у нічне небо. Унизу Тіль зауважив армію смолоскипів, вогненного черва, який тягнув сам себе вперед метр за метром. Перед парламентом людський потік уже нахлюпнув на поліцію. Ті з демонстрантів, хто наразі марширував під його вікнами, цього ще не помітили. Вони ще не просунулися так далеко, ще не постали перед вибором між боротьбою і втечею додому. Те, що лежало перед ними, притягувало їх уперед, те, що було позаду, підштовхувало в спину. Вони перебували в постійному русі.