Черга на вхід починалася ще за рогом. Вони прочекали півгодини, аж поки Тіль втратив терпіння й проторував собі шлях серед натовпу до викидайла біля дверей; там Персефона загубила його з очей. Вервечка людей нікуди не рухалася, тож вона опустилася на бордюр і відпила з пляшки, яку прихопила з собою в дорогу з готельного номера. Нічого. Ніякого смаку. Вона понюхала свою сукню. Від неї тхнуло потом Тіля, і дівчина обтрусилася, провітрюючи сукню, проганяючи цей сморід. Надто вже він їй нагадував про те, як їй самій спекотно. Ще один ковток теплого вина. Нарешті вона щось відчула. Легкість у голові, хвилююче запаморочення, перш ніж притупиться все чуття. Знову ковток, аж ось Тіль, з’явившись нізвідки, вхопив її за руку й ривком поставив на ноги. Він сміявся, увінчаний успіхом, і прокрокував повз людей у черзі, зарозуміло вдивляючись їм в обличчя, повз клубного випихача, до загороди й через золоті ворота, тягнучи дівчину за собою вниз кількома сходинками, а звідти — у море стробоскопічного світла. Усередині «Скарбів» час уповільнився. Світло й тінь нарізали кожен рух на фрагменти дійсності. Танцівники ковзали залом. Офіціанти стрибкоподібно телепортувалися з місця на місце. Персефона опустила погляд, щоб не втратити землі під ногами, проте навіть її власні кроки пристосувалися до нереальності оточення. Тіль лишив її саму, відійшовши по випивку; він переміщувався крізь заїкуватий часопростір із піднятими вгору руками. Далеко позаду, так далеко, що вона заледве її бачила, розтяглася на всю задню стіну танцмайданчика, аритмічно пульсуючи вогниками по периметру, скляна барна стійка. Раз або два вона впізнавала сивувате волосся Тіля, коли його голова виринала з розбурханої юрби, немовби він — кит, що випливає на поверхню по черговий вдих. Відтак, вона геть загубила Тіля і відсьорбнула зі своєї пляшки, яку в них не забрали на вході. Їм запропонували єдиний довжелезний стіл у безлюдній VIP-зоні, за яким міг би уміститися всенький гурт. Один із працівників закладу з легким уклоном відчинив загороду перед Персефоною. Здається, вона прийшла з паном доктором? Якщо вона чогось бажає, їй це негайно принесуть.
Доктор Тіль показав на вході свій дипломатичний паспорт. А тепер він, виявляється, геть даремно посунув по напої, Персефона ж ниділа з пляшкою шампанського одна в кутку, відмежована й відрізана від веселої решти. Дівчина силувано всміхалася тим, хто проходив повз, кивала, салютувала келихом, всіляко привертала їхню увагу, щоб не бути вповні відірваною від вібрації клубної ейфорії, проте інші гості не вдостоювали її навіть поглядом; вона була вже зреклася будь-якої надії, аж раптом завважила знайомі обличчя. Їхні помічники цього вечора подалися до того самого клубу, найбільшого й гонорово освітленого аж до неба. Насправді Персефоні годилося б розізлитися, адже вона розраховувала, що студенти в готелі, зайняті підготовкою до поїздки, натомість вона жестом запросила їх до свого столу й почала з ними беззмістовну розмову, підносячи келих за Масуд, за себе, за Тіля, за них усіх і за пустелю.
Д-р Тіль насилу витяг себе з готелю. Пітніючи й крекчучи, злегка похитуючись, він сунув крізь потік туристів. Похід через місто був неабияким випробуванням, проте з кожним ковтком біль у суглобах і в голові меншав, а втома відступала. Тож коли монотонний низький грім музики й стакато, короткі блискавки лазерного шоу розколихали й розфарбували цю ніч, Тіль уже цілком очуняв і був готовий відсвяткувати їхній приїзд. І хоча він не до кінця довіряв своєму щастю, у нього принаймні пропав страх, що його несподівано усунуть і відправлять додому. Тепер він був такий вільний, такий далекий від університету, що сміявся зі студентства та професури, які порпалися в нікчемному гаю серед полів, десь за містом. Хіба вони знайдуть там щось вартісне. Може, кілька кісток — рештки полеглих воїнів. Натомість він розкопає кістки короля, хай навіть доведеться витягати їх із піску голіруч.
Тіль торував собі шлях до барної стійки, розштовхуючи всіх колінами й ліктями, ховаючись від поглядів і знову виринаючи назовні, щоб замовити собі пляшку. Віскі з льодом. Це своє бажання він викрикував у напрямку баристи кілька разів, доки той нарешті розчув його й поліз під стійку по його напій.