VIII
Д-р Тіль вирішив: усі копачі, за винятком кількох робочих і двох помічників, мусять перейти на південь, туди, куди ніколи не впала б Тілева тінь. Помічникам він доручив займатися братньою могилою, а частину кісток із неї дістати й передати масудському музею. Потім оглянути кам’яну поверхню брил і датувати, як це вдасться без відповідних точних приладів. А також відіслати деякі зразки на батьківщину, в університет. Нехай цим опікуються геологи, якщо в них будуть якісь результати, їх повідомлять; натомість їм уже скоро доведеться згортати намети. Ділянку навколо нових розкопок треба без зволікань — цього ж дня, якщо це можливо, — укріпити й убезпечити: перевезти обладнання, розставити прожектори й усе інше, що їм необхідно. За це відповідатимуть Персефона і ще один помічник, байдуже, хто саме з трьох. А ще відсьогодні введено четверту зміну! Ніяких перерв у роботі! За допомогою перекладача він коротко звернувся до робочих, щоб мотивувати їх до праці. Вони вже досягли великих, ба навіть дивовижних успіхів. Виявити одразу два поховання — хоч і не ті, які вони шукали, — це видатний здобуток. Тепер їм треба рушати далі, далі до цілі, заради якої їх сюди привезли. Вони вже так близько! Віднині кожен удар лопати, кожен помах молотком, кожен доторк щіточки може видобути на світ прадавній склеп! Його слухачі зустріли промову летаргійним мовчанням. Дехто похилив голову на схрещені руки й заплющив очі. Якби згори не світило посушливе і яскраве сонце, Тілю могло б видатися, що перед ним — сотня студентів. Потім збори розійшлися, і робітники повернулися до праці. Тіль, залишившись один, сів і швидко спорожнив свою польову фляжку. Лише зараз він помітив, як тремтять його руки, які мляві в нього коліна, як саднять у нього руки і ноги; його обсипало холодним потом, перед очима стояла заслона. Він зіщулився, опустивши голову між колін, так далеко, як дав змогу його зболений хребет, і просидів якийсь час у цій позі, аж поки затерплі м’язи змусили його знову виструнчитися. Він почувався слабким і не хотів навіть озиратися навколо, проте нараз, мовби його хтось нечутно покликав, схопився на ноги, забувши про біль, і поспішив у дюни за робітниками, вигукуючи їм у спини якісь напучування без надії, що вони їх зрозуміють.
Протягом тих двох днів, коли розкопки призупинили, робочі грали в карти та ретельно перевіряли новини по радіо щодо танків, які привезли Тіля в Масуд і роблять попереджувальні постріли на східному кордоні; уночі вони, одначе, влаштовували вечірки, а Тіль уперше з того часу, як вони виїхали з міста, зголосився порадитися з Персефоною. Вона знову розкладала перед ним мапи, гортала документи. Дівчина пояснила Тілю те, що намагалася донести до нього вже кілька тижнів: про скелю, про тінь, про відповідну підказку в тексті й про свої здогади. Імовірно, король лежить саме там: він хотів, щоб його там поховали. Раніше Тіль не пропускав повз вуха її слова, крізь пальці — аркуші, які вона йому простягала, коли він, не обертаючись, вийшов із намету. Та зараз він її почув. Тепер він кивав і нарешті брав сказане до відома. Він погоджувався, інколи сперечався, хоч і знав, що насправді тут нема про що сперечатися, а в голові складав прокльони. Аж поки збагнув, що вона його вкотре врятувала. Вона натрапила на щось, на щось визначне, на справжню гробницю, а він, як і попередні рази, зневажив її ідею. Ця дівчина, яка навіть не була археологом, лише студенткою з його лекцій, яку він ніколи не помічав. Чорнява красуня, яка пахла дзвіночками і затримала його, вручивши стос нескріплених аркушів. Та, кого він удостоїв своєї уваги тільки через вроду і її манливий аромат. А тепер він стежив за рухом її губ, слухаючи її пояснення, підкріплені жестами, і розумів, що вже понад місяць копирсається в порожнечі й шукає не те, що треба. Він розізлився, що вона мала рацію, але й зрадів, бо це давало надію, що вони таки матимуть успіх, якщо працюватимуть далі без перерв. На цьому він і волів зосередитися. На тому, щоб продовжити розкопки й поставити своє ім’я під цією знахідкою. Над її іменем. Д-р Тіль. Дослідник. Археолог. Великий чоловік і його асистентка.
Коли розкопки поновили, робота пішла у швидшому темпі, ніж раніше. Копачі, яких він нещодавно віддав у розпорядження Персефони, встигли підготувати неглибоку яму. Початок був покладений, прогрес очевидний: невдовзі вони досягли необхідної глибини та ширини. Праця в чотири зміни була вдалим рішенням, попри втому копачів, і д-р Тіль навіть стримував свій гонор. За вечерею він говорив із Персефоною. Ночами вони засинали разом і міцно стискали обійми, хоч як холодно їм було одне з одним. Холодно й пусто. Радіо в їдальні працювало цілодобово і далі інформувало про попереджувальні постріли, а через радіопередавач вони щодня підтримували зв’язок із Масудом. Тамтешній музей був у захваті від їхньої знахідки і вимагав від них більше проб, бо Тіль не дозволив музейникам приїхати на місце розкопок. Влада прикривала йому спину. Вона ще пам’ятала танки й делегацію від міністерства в тіні ангару. Вони знайшли компроміс.