ногах, наші козаки пішли до возів здивовані і обурені на те, що якийсь
підпанок хозяйнує в їх дворі, не спитавшись господарів. Всі ті
московські люди, що заїхали у двір до Балана, були кріпаками того
князя, що для нього, як вчора бачили козаки, будувався біля Січі палац
з надгробків, хрестів та капличок запорозького кладовища; підпанок же,
що їхав верхи попереду валки, був князівський прикажчик. Коли князь
розглядав у Петербурзі карту подарованих йому земель, він уподобав те
місце над лиманом, де стояли запорозькі зимовники, хоч їх на тій карті
й не було зазначено, і рішив переселити до лиману п'ятдесят родин
кріпаків зі своїх маєтків, що держав у Калузькій губернії. Ся його
вигадка і впала тепер на голову запорозьких сиднів. - Скільки . у тебе
єсть печеного хліба? - звернувся прикажчик до Балана. - А що, у вас не
вистачило хліба? - спитав той, маючи думку поділитись по щирості. -
Здається, хлібів три єсть! - Так от що, старий, нехай ота молодиця, що
стоїть біля хати, - показав він на Галю, - за сю ніч напече хліба
пудів з десять! - Що ви, Бог з вами! - здивувався Балан. - Де ж їй
управитись на стільки хліба!.. А ви завтра рано від нас поїдете? -
додав він з неспокоєм у голосі. Галя, що здалеку прислухалася до
розмови батька з прикажчиком, теж, сперши дух, чекала одповіді на
останнє питання. - Куди ще їхать? Ми саме туди й потрапили, куди було
треба! - одповів прикажчик і почав знову гукати до своїх людей: -
Випрягай! Випрягай, не гайся! - Та чого ж ви сюди приїхали? - перебив
його зовсім уже збентежений Дмитро. - Хати будемо будувати, діду! -
весело одповів прикажчик, радіючи, мабуть, що добувся до місця. - Село
тут буде, та ще й чимале! У всіх з тієї одповіді похололо на серці.
Галя й Демко почали розуміти, що на них впало лихо, старому ж козакові
трохи не забило дух і він ледве прохрипів: - Як то б ви будували тут
хати, коли се наша земля?! - Та ви ж самі чиї? - здивовано спитав
прикажчик. - Хіба не князівські? - Ми вільні люди! - з обуренням
скрикнули козаки. - Ми запорожці! Прикажчик глянув на козаків
неймовірно і з посміхом. Він зріс у кріпацтві, знав що й батько й дід
його були кріпаками і не міг собі уявити, щоб на світі були якісь
вільні люди, опріч панів. - Дурниці говорите! - сказав прикажчик і,
злізши з коня, обернувся до Рогози: - Візьми коня... Поводи його та
постанови до стайні! Кров вдарила Демкові з обурення в голову. - Вам,
добродію, годилося б вклонитися нам, господарям, - сказав він, - та
спитатись, чи можна поставити коня до стайні... Тоді, може б, я й сам
вам допоміг, а коли ви нахабно мені, немов наймитові наказуєте, так я
нічого вам не зроблю. З тим Демко одвернувся і, взявши Галю за руку,
пішов з нею до хати. - Он який ти! - з погрозою гукнув йому вслід
прикажчик. -Ну, як я надішлю тебе до економії, то ти забудеш свою
пиху! Тут прикажчика оточили жінки з дітьми і, покладаючись на те, що
дітей заїдає мошкара, просили його, щоб дозволив внести дітей в хату.
- Несіть, - владно сказав прикажчик, передаючи свого коня одному з
кріпаків. Жінки заметушилися і через хвилину більше двадцяти дітей з
матерями увійшли в Баланову хату і почали розташовуватись: хто на
полу, хто на лавках, а кому недостало місця, то й долі. Балан почував
своє право стати на дверях своєї хати і не пустити до неї нікого, та
тільки його добре серце не дозволило йому так вчинити. Старий козак
тільки руками об поли бився, дивлячись на те, що робилося в його
господі. Галя теж бідкалася й плакала, бо їй ніде вже було навіть
Миколку покласти, а не то що самій лягти, а проте, побачивши, які у
матерей змучені, обідрані та закаляні діти, не тільки не сварилася з
жінками, а навіть віддавала їм з своєї скрині сповивачі, рушники,
хустки і всяке шмаття. Ніч, що вже заходила, спіткала всю сім'ю Балана
на дворі, випханою з своєї власної хати. Спати в хаті було неможливо
через важкий дух, що його принесли з собою російські люди. Рогоза з
Галею й Миколкою пішли на пасіку; старий же Балан знову доступився до
прикажчика: - Слухайте, чоловіче добрий! Розкажіть же мені товком та
по правді, як же воно буде, коли ви тут побудуєтесь? - Не як інакше, -
одповів прикажчик, - як стане тоді на сьому місці село. Мужики
оратимуть землю та сіятимуть хліб. - Так се ж наша земля! Се займище
трьох козаків: моє, Луб'яного та Лантуха. Що ж ми будемо робити, як ви
одберете нашу землю? - А те будете робити, що й інші кріпаки: будете