на нього все те, він у кайданах, він невольник, розлучений з усім, що
миле його серцю. Він проклинав тепер і розлогі степи і високі могили і
навіть блакитне небо за те, що вони нагадували йому про страчену волю.
Молодий козак тяжко карався тепер з того, що не послухав поради свого
старшого брата Петра і не помандрував на Дунай разом з січовим
товариством. У Самарі з Рогози зняли кайдани і почали муштрувати його
разом з іншими пікінерами. З першого ж дня свого пробування у Самарі
Рогоза почав обмірковувати, як би його втекти. Хата, де містилися
пікінери, стояла у дворі і хоч на ніч на воротах того двору й ставав
вартовий, а проте з другого боку хати вартового не було, і втекти
через сад та городи до Самара було зовсім не трудно, на річці ж козак
добре знав, де саме стояли човни. Перебувши у місті тільки два дні і,
сховавши собі потроху хліба од снідання, обіду й вечері, Демко саме у
північ, коли всі в хаті поснули, виліз у вікно до саду. і перелізши
через тин, пішов садами й городами до річки. Там він одшукав
невеликого каючка і перехопившись ним на той бік Самару, зник у
дубовій пущі Миколаївського монастиря. До світу він був у безпеці, бо
поки пікінерів не вестимуть на муштру, ніхто не міг довідатись про
його втечу; навпаки, ранком він сподівався погоні. Рогоза знав, що у
Самарі стояв полк драгунів, і гадав, що саме вони й гнатимуться за ним
кіньми. Неодмінно треба було кілька днів де-небудь переховатись, поки
погоня повернеться назад; та тільки де переховатись, коли за пазухою
всього три недоїдки з кислого московського хліба і ніде немає ніякого
захисту. - Певне, сам Бог показує мені шлях до порятунку! - сказав сам
собі Рогоза. - Піду завтра, вклонюся батькові кошовому і проситиму
переховати од погоні. Невже чоловік Божий не дасть захисту
покривдженому. Переночувавши під парканом, Рогоза, як лише починався
світ, пішов до знайомої вже келії кошового Пилипа Хведоровича і
постукався. Старий чернець одчинив двері і здивований поточився назад.
У замордованому пікінері й рідний батько не пізнав би того бравого
запорожця Рогозу, що торік брав тут шлюб. Очі йому глибоко позападали,
ніс загострився, губи схудли й почорніли, а все обличчя було вкрите
синяками від мордування. Під впливом тяжких пригод Рогоза впав
чернецеві до ніг. - Пізнайте мене, пан-отче! Я зять Дмитра Балана,
вашого колишнього товариша. Торік я у вас у монастирі брав шлюб! - Що
ж тобі сталося, сину мій? - спитав упадливо Чернець, придивляючись до
козака й пригадуючи його. Рогоза розказав все: і те, як забили на
смерть старого Балана, і те, як одібрали все його майно; як
примушували до панщини самого Рогозу й Галю; як мордували його і,
знущаючись, одрізали чуба, а врешті потаврували і віддали у пікінери.
- Кланяюся тобі, пан-отче, - закінчив Рогоза своє оповідання, -
переховай мене кілька днів, поки погоня повернеться до Самара. За тебе
на тім світі тесть мій Бога проситиме, і Він воздасть тобі за твоє
добро! - Кати… кати! - хитаючи головою промовив чернець. - Не дають
нам спокійно віку дожити. Бог повелів обороняти правду. Переховав би я
тебе, переодягши в чернечу одежу: або в шпиталі з хворими братчиками,
так небезпечно, бо на тобі тавро. Через хвилину міркування він
повеселішав: на устах склалася задоволена усмішка, а очі засвітилися
яснішим промінням і він повернувся йти з келії, сказавши; - Ходи,
козаче, за мною. Чернець вивів Рогозу через сад до лісу і там спинився
біля одного товстого та гіллястого дуба. - Переховаю тебе, сину, -
сказав він, - од сих недолюдків так, як наші ченці переховувалися
колись од татарів. Придивившись уважливо до дуба, він встромив
гострий, залізний кінець своєї патериці у зовсім звичайну шкарубину на
корі старого дуба і та шкарубина зразу поширилася, роззявившись
щілиною. Заклавши тоді у щілину пучки обох рук, чернець одсунув
великий шматок кори набік і за корою виявилося велике дупло. Те дупло
було таке широке й високе, що у ньому можна було людині сидіти й
стояти; угорі ж воно вужчало, сходячись до дірки від гнилого сука;
через ту дірку й заходив у дупло світ. - От бачиш, сину, які у нас
єсть хати! От ти влізеш сюди та й зачиниш себе корою. Чернець показав
козакові планку, прироблену до кори з середини, щоб за неї братись, як
зачинятись та одчинятись. - Тут, - додав він, - не знайде тебе і сам
дідько, а не те що драгуни! Рогоза зразу ж хотів улізти в дупло, але